Розділ 18

Час йшов, й поки інші зближувалися, дружили та спілкувалися, Несса якось не дуже добре дружила з Елізою, постійно намагаючись щось дізнатися. І все доходило до того, що навіть виховательці іноді доводилося їх заспокоювати. Крім того, що у школі Несса наближувалася до відмітки «Відмінно», Еліза намагалась її трішки спустити, чого не розумів ніхто. Місцями дівчата ще пробували якось радитися, та все було марним, особливо коли підозрюєш людину, а вона агресивно відповідає.

На прогулянках у парку Ванесса почала купувати собі різні напої, Еліза або намагалась якось підштовхнути Нессу, або навпаки корчила добрячку.

Сьогодні, у досить приємний весінній день, чаклунка відпросилася та вирішила піти у якесь місце, де крім природи нічого б не відчувалося. Найкращим місцем стало поле з купою беріз та духмяних лип. У Ірландії такого не знайдеш, тож вона на хвильку перемістилася у тихенькі природничі Карпати. Просторе поле, над яким відкривалося безмежне синє небо, хмаринки тут були зовсім іншими. Кінчиками гілля дерева трішки прикривали берег річки з прозорою та чистою водою. Тут Ванесса почувалася, як у оазисі, тільки польовому. Разом з природою змінювався настрій, а повітря ставало ще солодше.

Душа відпочивала, Ванесса вирішила лягти на зелену травку, і не встигла вона обернутися, як побачила біля себе Елізу. Ці гарячі очі та незадоволене обличчя почало свою справу.

- Я давно тебе підозрювала, що ти відьма!

- Половина нашої групи також має різні сили.

- Але у тебе вона особлива! Також я знаю історію твого сімейного дерева, ти ж Табасьйоне?

- Так, а як має бути?

Ванесса почала підозрювати дівчинку у тому, що вона якось знає історію її сім’ї.  Можливо, це хтось з сім’ї Кеттер?

- Ти з моменту своєї першої появи у нас мене змушувала постійно хвилюватися за себе, бо такої сили як у тебе ні у кого нема.

- Дякую, я знаю це.

- Тож, покажи мені, будь ласка, свою другу стихію. Бо річка глибоченька, волосся довгеньке, гілля беріз міцненьке.

Несса прямо стояла, а поки Еліза таке мела, з її рук почали виходити зелені іскри та поступово її вид змінювався на якусь природну принцесу. У волоссі з’явилися прикраси з гілок та трави, які нагадували її пасма, а там з’являлися маленькі рожеві квіточки. Поступово її помаранчево-персикова спідниця перетворювалася на зелену сукню з квітками та природними прикрасами, а в очах проявлялися квітки, що пульсували. Різко, направивши руку на гілку дерева, звідти почали рости довгі стебла, які замотали руки й ноги Елізи, потім вона почала підійматися вгору. Почулися крики.

- Відпусти мене!

Ванесса хитро та втомлено на це дивилася.

- Не треба було на мене наговорювати такого. Звідки ти знаєш всю цю інформацію, ми ж зовсім не знайомі?

Еліза почала задихатися, та більше боялася висоти. Її дуже високо підняли, що якщо раптом її відпустить, то вона впаде і розіб’ється.

- Це тобі такого роду відповідь за твої знущання наді мною. Ти ж теж залишилася без своєї сім’ї, правильно?... А що то була за людина у гардеробі, коли ти там була? Така брюнетка, навіть старше мене, яка ймовірно ховається під виглядом милої принцеси.

- Є речі, які зайвим знати не потрібно.

- Є речі, за які треба відповідати!

Небо почало темніти, почався грім з сильним дощем. Земля дуже швидко намокла, що тепер обидві й мокрими були й брудними. Еліза поблідла та почала просити вибачення та визволення. Ванесса була занадто жорстокою, щоб її після цього вибачати, та вона сама напросилася. Гілля почало поступово рватися, поки не ослабло та під Елізою не з’явився матрац з квіточок, на який вона приземлилася. Ванесса продовжувала стояти, як вкопана, Еліза підійшла до неї, та поступово зі звичайної маленької дівчинки перетворилася на таку ж височеньку дівчину, як і Ванесса. Замість білих кучерів у дівчини був маленький високий чорний хвіст та чубчик з однієї сторони. Вона була у рожевій кофтинці з квітками та у джинсах з нашитими зірочками. На кедах було декілька маленьких бджілок.

Ванесса була вражена таким сюрпризом.

- Аса?...

- Так, я.

Вони обидві замовкли на мить. Щоб такі сюрпризи робити, це ким треба бути?

- Тепер я зрозуміла хто ти. Але як ти тут опинилася?

Аса усміхнулася, та по її вираженню обличчя відповідати зовсім не хотіла. Дівчата обійнялися, та почали спілкуватися.

- Я сподіваюся, що тобі буде трохи спокійніше.

- Про мене пам’ятають вдома?

- Про це ти пізніше дізнаєшся. А поки прошу тебе, нікому не кажи про мене справжню. Будь ласка.

Подруги обійнялися. Це був один з найкращих та дивних моментів, поки Ванесса тут була.

Аби запам’ятати його надовго, дівчата лягли на траву та почали дивитися на небо. Тепер одна особа знає про другу стихію Несси – управління погодою. Вони жартували, разом гралися, бігали, сміялися, після них поле стало ще більш квітучим та стоптаним. Небо навіть не спішило сутеніти – було сонячно та приємно. Рибки активно плавали у річці, а у горах хтось вийшов співати давні пісні. Ця зустріч зробила вечір Ванесси.