Розділ 15

Швидко пройшов цей час, що й треба було щось думати про школу. Ванесса мала йти у 7 клас звичайної школи, бо пропустила цілий рік навчання. Нелла потурбувалася про це, записавши цілу групу до місцевої школи. Дівчинці важко буде звикнути до звичайної школи, де не вивчають магію. Проте за останній час вона стільки пережила, що можливо школа й допоможе їй.

Перед першим вересня треба було знайти канцтовари, одяг, й інші речі для школи. Взявши свій гаманець, Ванесса вирушила шукати це усе.

Місцевий магазин мав відкритися вже за пів години, та вона не хотіла чекати. Дочекавшись відкриття, вона рушила.

Асортименту тут було достатньо на цілий навчальний рік. Спочатку вона пішла за одягом. Так, як у школі не було обов’язкового стилю щодо одягу, дівчина купила собі гарний блакитний светр, джинси, блузку з тунікою, кофтинки з футболками, гарні спідниці та стильне взуття. Цього звичайно буде замало, та пізніше вона прийде сюди ще.

У відділі канцтоварів крім ручок, пеналу, зошитів, портфеля, Ванесса нічого не купила.

Через дві години повернувшись з пакунками нового додому, діти почали їй сильно заздрити.

- Хто їй дозволив купити такий стильний одяг?! – мабуть, було у тих маленьких головах.

Поки вона перебрала усе необхідне, пройшло досить багато часу. Але за п’ять з копійками годин вона встигла більше, ніж тоді, коли готувалася до школи вдома. Магічна школа потребувала більшого, адже там вивчати надприродні здібності людини, чого не було тут.

Вона навіть уявити не могла, як це буде. Чи знайде подруг, а може навіть отримає якусь почесну грамоту, чи диплом?

Вихователька старанно готувала майбутніх школярів до навчання, адже не хотілося підвести ці маленькі рученята. Вона знову засинала з думками про завтрашній день, як то буде…

Не встигли діти очі заплющити, як на календарі настала дата «1 вересня». Нелла здивувалася тому, як міцно спали діти, набагато довше ніж зазвичай. Ванесса не виключення, як можна так довго спати? Прокинувшись усією групою, почалась страшна підготовка до страшного свята. Три пішли чистити зуби, два полірували своє взуття (вихователь та Ванесса). Всі кудись спішили, хоча так не хотілося цілими днями робити домашку… Вони звикли до волі.

Вже у святковому вбранні караван вийшов очікувати на маршрутку до школи. На зупинці бабусі продавали ароматні квіти (я б сказала, хіт сезону), і не було нікого, хто пройшов повз квітів – усі купували їх, крім відьмочки. Бо вона сама вміє вирощувати квіти й чудово за ними доглядає.

Тітка з купою букетів у руках незадоволено глянула на Ванессу, у якої не було подарунку.

- Не хочеш нічого подарувати своєму першому вчителю тут?

- Я ж вмію чаклувати, тому зроблю квітку сама.

- Тут тобі зроблять гарний букет, красиво упакують, охайно оформлять. А ти, мабуть, хочеш нарвати польових квітів, та якось здивувати людей… Не розумію.

- Чого одразу польових квітів? Десь знайду клумбу й позичу декілька троянд…

Не встигла дівчина це сказати, як згадала про цілий кущ квітів вдома. За мить під’їде транспорт, а їй треба швидко дібратися додому. Ну й тут не обійшлося без квітів.

Спрямувавши руку на землю, з-під землі почав рости маленький стебел. Потихеньку він досягав шиї Нелли, а потім тихенько витягнув з вуха сережку, яка може допомогти комусь мандрувати у часі. З сережкою у руці Ванесса побігла додому, взяла квіти, гарненько прикрасила та повернулася на місце.

Тут вже й маршрутка під’їхала, вони вирушили до школи. Було дуже тісно, люди один одного штовхали, аби пройти до водія. Більшість школярів вийшли біля школи, яка була досить далеко від тієї, де мала вчитись ця загублена дітвора.

На зупинці біля школи караван вийшов, та покрокував через дорогу. Біля шкільного двору зібралося багато учнів. Ванесса пішла привітатися з класом, та подарувала вчительці свій трояндовий букет, що було для педагога дуже приємним подарунком. Діти також привіталися, й почалося свято.

Промова директора була настільки довгою та нудною, що хтось ледь не впав на свого однокласника. Вчителям нагадали, що за їхніми учнями спільне майбутнє, тож хай не втрачають наснаги та продовжують допомагати дітям весело здобувати освіту. Кожен клас пішов до себе, та почався перший навчальний день. Так, як Ванесса була новою ученицею, її представила вчителька, а потім настав найлютіший момент – пересадка. Страх був у тому, що до тебе посадять смердючого розбійника, у якого у пеналі пожмакані паперові кульки, пожована ручка, погризені олівці та розмальований пенал.

Спочатку вона сиділа за партою під дошкою (відокремлене місце), а потім її посадили з цікавою дівчинкою, яка їй сподобалася. Вона виглядала, як Місяць, була біленькою блондинкою, очі нагадували зорі на небі, ще й стиль був цікавим, космічним. На шиї було гарне намисто з маленькими зірочками й планетами, на одязі були металеві прикраси. Поки вчитель перевіряв наявність книжок у дітей, почалася розмова.

- Привітик, це ти новенька? – запитала однокласниця, розглядаючи Ванессу.

- Так, привітик.

- Мене звати Луна, а тебе як? Будемо дружити?

- Ванесса. Час покаже. – засміялася дівчина.

- Ванессо, а тобі видали книжки? – запитала вчителька.