Розділ 12

Вихователька вийшла з кімнати до ігрової, де розважалися діти. Хтось намотував кола навколо дивану, хтось грався ляльками, лише одна дівчинка сиділа на кріслі у кутку та дивилася в пустоту. Нелла підійшла до неї та почала розмову про те, що дівча може допомогти у пошуку загубленого хлопчика. Тітка зняла з шиї кулон, у якому була маленька стрічка нескінченності. Дівчинка з кулоном на шиї перед собою зробила жест рукою, наче намалювала таку ж нескінченність у повітрі.

Миттю маленька красуня покрокувала по парку та знайшла той самий кут, куди пішов хлопчик. На асфальті один за одним лежали яскраво-зелені сліди кроків, які нагадували слиз, розмазаний на стопах хлопчика.

Крокуючи вслід за ними, дівчинка дійшла до невисокого дерева, під яким лежало не живе тіло. З дерева на картину дивилася велика товста змія, яка знайшла собі гарну схованку у гіллі.

Дівчинка з білим кучерявим волоссям, у блакитній пишній сукні з блискітками та ляльковими блакитними очима підняла хлопчину на себе, та через портал донесла його до медичного пункту у їх будинку.

Вийшовши з порталу, красуня побачила усіх своїх друзів та виховательку, які стояли, очікуючи її повернення. Зійшовши зі сходів, дівчинка передала хлопчика у руки тітки Нелли. Вихователька роздивлялася обличчя принца, якого ще можна було повернути до життя.

Медсестра доглядала за хлопчиком, поки він тільки оживав. А людей цікавило – через що саме він міг впасти у такий стан?

У вітальні знаходилися вихователька та дівчинка з Ванессою. У них запитували, як це сталося:

- Дівчатка, мене цікавить те, як це все трапилося? Що відбувалося на місці подій? Ванесса розповідає як це побачила, а Еліза – що ти знайшла.

- Я гуляла по парку, досить недалеко від майданчика, і вдалечині побачила, як він йде у ті дерева. Він зайшов досить далеко, а потім взагалі зник з поля зору.

- А ти впевнена, що то був саме він? – допитувала Нелла.

- Так. У нього було таке ж темне волосся, зачіска й одяг. Здалеку блищав браслет, який нам видали.

- Зрозуміло... А що ти скажеш? – вислухавши Ванессу перейшла до Елізи.

- Я була на тому ж місці, що й хлопчик тоді, коли за ним спостерігала Ванесса. Там дійсно було багато дерев, а на асфальті було багато слідів яскраво-зеленого слизу від кроків когось маленького. А під деревом, де лежало його тіло, було трішки крові... З дерева на це дивилася змія.

Вихователька була вражена та здивована їхніми спостереженнями. Хто міг здогадатися, що у тих деревах живуть змії?

Поки до діток приїхали вчителі, щоб проводити уроки, лікар з медсестрою лікували хлопчика. Змія гарно прокусила шию, ще й додатково вприснула туди отруту, яка миттю перетворила кров у червоний згусток. Хлопчик дуже повільно та мало дихав, був ризик його дійсної смерті.

Ванесса займалася разом з іншими вивченням географії. Якби ж вона була наповнена тільки цікавим про країни, бо ґрунти й клімат вивчати було досить нудно. Хоч іншим дітям це вдавалося легше, Ванесса не забувала про бажання повернутися додому.