Розділ 11

Вихователька зібрала дітей біля виходу з будинку. Усі вишукувались по парах, а Ванесса стояла сама у кінці колони.

Після вчорашньої зливи на вулиці стояв приємний запах, як після дощу. Пташки співають, дерева шумлять, гілки розвіює вітерець. Вони зайшли на територію парку, ще раз дітей перелічили та відпустили на прогулянку. На дитячому майданчику, де були звичайні дітки, згодом опинилися й незвичайні. Вихователька була приємно здивована їх поведінкою: нікому не заважали, прогулянку не псували, майданчик не ламали, тихенько розважалися та відпочивали.

Дівчина не могла розважатися разом з ними на майданчику, вже була дорослою для такого та й бажання не було. Вона сіла на лавку, та роздивлялася дерева. Десь по доріжці до парку йшла її однолітка, яка здалеку виглядала як японська старшокласниця. Ванессы сподобався її зовнішній вигляд, поки вона не сіла біля неї, та не почалася розмова.

- Гей. – привіталася незнайомка.

- Привіт.

- ...Що скажеш?...

- Нічого не скажу. – без роздумів Ванесса.

- Такого довгого волосся ще ніколи не бачила.

- Дякую, - відповіла дівчина, приємно посміхаючись.

- Та й взагалі ви казково виглядаєте. Захоплюєтеся  косплеями? – запитала незнайомка.

- Ні, це мій звичайний вигляд.

Розмова продовжувалася. Як виявилося, ця незнайома дівчина, яку звали Ніна любила повторювати аніме персонажів. Дівчата гарно спілкувалися, обмінюючись компліментами, поки до них не підійшла міцна здорова бабуся.

- ... Гм, гм, - високо промовила вона.

- Добрий день...

- Дівчата, уступіть бабусі місце...

- Ви не бачите, що там є багато вільних лавок?! – агресивно спитала у бабці Ніна

- Ех..., ще одне покоління втрачено! Що за молодь зараз, яка навіть встати та дати сісти пенсіонерці не може?! – покрикувала бабця на дівчат.

- Ви теж так уступали місце літнім у свій час, що навіть банальне «Будь ласка» вимовити не можете?! – відповідала Ніна, яка не хотіла прогинатися бабусі.

Хоч видовище було не з приємних, люди звернули увагу на їх словесну бійку. Ванесса тихенько встала та пішла до своїх, аби не втручатися у бійку. Що там далі було вона вже не бачила, однак зауважила, наскільки старе покоління стало підлим.

Спокійно гуляючи по парку, роздивляючись навколо, дівчина зустріла по дорозі того цікавого хлопчика. Він спокійно йшов досить далеко від їхньої групи, що трішки налякало Ванессу.

- Гей! Не загубися! – гукнула йому налякана дівчина, хоч це, мабуть, було марною спробою.

Він йшов дуже далеко під деревами, а згодом взагалі зник з її очей.

Чаклунка почала панікувати, аж раптом серед сонячного неба з’явилася темна хмара, яка нагадувала змію, яка ось-ось вкусить жертву. А з її щелепи вийшла блискавка, яка пройшла через усе небо. Поки почав гриміти грім, дівчина швидко побігла до групи. Її налякані зелені очі збільшилися у декілька разів, що вони аж засяяли світлом.

Наближаючись до майданчика, де гуляли діти, Ванесса нікого не побачила. Ще більше налякано через гучний грім вона побігла додому. Ще більш злякавшись та майже повернувшись додому, на вулиці завіяв холодний вітер, який наче різав дерева й гілля, що вона почала чути дивний природний гул.

Вже вдома, відпочивши після такого випробування, відьмочка зібралась думками, щоб нормально розповісти виховательці про хлопчика. Вставши, дівчина пішла до тітоньки у кімнату. Підготувавши та зібравши думки до купи, відкривши двері... Вона спіткнулася через шафу, зачепивши відкриту шухляду. Тітка розмовляла через телефон, сидячи спиною до дівчинки. Вона досить боляче вдарилася ногою, а в додаток ще й лікоть подерла. Тепер в тих місцях у неї було два синцы, які тепер треба якось прибрати.

Закінчивши телефонну розмову, тітонька Нелла повернулася обличчям до дівчинки. Шафа спокійно стояла, а ось один предмет з неї впав та розбився на шматки.

- Ванессо, все добре?- поцікавилася Нелла

- Е... Ні...- вставши відповіла вона.

- Там нічого не впало? Цій шафі я довірила свої найважливіші спогади.

- Тут дещо розбилося ... – тихенько сказала Ванесса, яка навіть не розуміла, що їй робити.

Тітка встала з крісла та підійшла до шафи. На підлозі трішки далі лежали друзки від фігурки прозорого дельфіна. Погляд Нелли був настільки забутим, що ще більше розбивав на частини розбиті друзки. Тітонька сіла на ноги, та збирала розбитого дельфіна, склавши частинки один за одним. Розпач у її очах заморозив усе всередині дівчинки.

Можливо, щойно Ванесса зіпсувала один з її найщасливіших спогадів у житті. Та все ж таки вона почала розповідати про хлопчика.

- Я хотіла сказати вам, що у парку дуже далеко від майданчика побачила нашого хлопчика, який пішов кудись під дерева. Я думаю, що краще зібратися й піти пошукати його, а то загубиться.

Тітка ще сумніше подивилася на дівчинку. На сьогодні, здається, вона вже не буде такою веселою.

А в парку, де залишилося хлопча без нагляду, через сильний вітер попадало багато дерев. І де його можна знайти?