Розділ 10

Вона прийшла до свого будинку, де мала опинитись раніше. Вже піднявшись на потрібний поверх, вона подзвонила у квартиру, де мала проживати. За хвилину їй відкрили двері, вона зайшла у досить тісну й одночасно досить простору кімнату. До неї швидко підбігла мила кучерява дівчинка, за якою стояло багато інших діточок.

- Ванессо Табасьйоне, куди ти на декілька днів зникла? Ми взагалі-то гарно підготувалися до твого приходу та появи, а ти що? Не цінуєш те, що для тебе роблять.- серйозно мовила старенька тітка, розглядаючи відьмацьку зовнішність.

- Ах... Я втекла звідси, бо подумала, що ви мене не знаєте, я вас не знаю, вирішила не турбувати вас... - тихенько сказала дівчинка.

Добре, ми раді тебе знову бачити. Йдемо, покажу тобі твоє ліжко, і усі твої речі.

Жіночка показала Ванессі усе, що її стосується. Простеньке ліжко, стіл для навчання, комп’ютер. Деякі моменти трішки розчарували її, бо зараз їй треба буде важко жити у цій сім’ї, яка насправді була дитячим будинком.

Прокинувшись рано вранці, Ванесса пішла попити води на кухні. Тихенько встала з ліжка, заправила його та перевдягнулася у зручну сукню.

Дорога до кухні була досить довгою – вона простягалася по усім кімнатам та різним дорогам. Чаклунка досі не звикла до нового місця. Вже дійшовши до кімнати, Ванесса потягнула дверну ручку та зайшла на поріг кухні, де почала сліпнути. Посеред кімнати левітував один з жителів дитячого будинку, він був одягнений у смугасту піжаму, його волосся порозліталося по сторонах, а з його спини визирали навкруги темно-зелені щупальця, покриті блискучою лускою. Ванесса була дуже шокована побаченим, адже вона сподівалася, що буде єдиною дивною тут. За п’ять хвилин хлопчик завис у повітрі, після чого боляче впав на бік.

Дівчина підійшла до нього, та дала йому руку. Дев’ятирічний хлопчик з блискучими зеленими очима подивився у вічі чаклунці, та з переляку сказав:

- Що це було?...

- Я сама не дуже зрозуміла...

- А ну... Я літав?

- Ти завис у повітрі.

- А біля мене були щупальці?

- Так ...

- Що ж, тоді можу сказати, що це досі не покидає мене.

Ванесса подивилася на шию хлопчика, й побачила там кулон із зображенням зеленої змії, а на склі видно було щось схоже на краплі отрути.

Хлопчик швидко вибіг з кухні у спальню, а Ванесса так і сподівалася познайомитися з ним. Проте склянка води видалася набагато смачнішою, ніж раніше.

Тітка з помаранчевими вічками зайшла до кімнати з блокнотом та ручкою у руці. Вона досить незадоволено дивилася на дітей, та коли побачила Ванессу приємно усміхнулася. Ще один крок, й вона у великій кімнаті.

- Добрий ранок дітки, виспалися?

- Як можна виспатися з такими, як Єва? Хоч би надягала на ніч маску для сну.

- ... Що тобі вже не подобається?!...- з кутка кімнати гукнула Єва.

- Так, давайте відмічу вас, а потім підемо снідати.

У кімнаті сиділо багато діток, які уважно дивилися на жінку. Її кучеряве помаранчеве волосся розкинулося на половину її обличчя. А своєю ніжною рукою вона тендітно відмічала дітей у блокноті.

Після перевірки група пішла снідати.

З кухні, де ще вранці Ванесса зустріла хлопця з щупальцями, простягався смачний аромат свіжовипечених млинців. Жіночка-кухарка з акуратно заплетеним каштановим волоссям у маленький пучок, який злегка ховала за собою кухарська шапка, з маленькою тацею, на якій було декілька тарілок з млинцями зайшла у їдальню. Поки ніхто ще не прийшов, жіночка швидко поклала на стіл кожному його сніданок, а у центр столу поклала кухоль апельсинового соку та солодкі соуси.

Тітка разом з дітками зайшли до їдальні, зайняли свої місця та почали наминати сніданок. Ванесса ще не дуже звикла, тому їла не так швидко, як інші діти. Кумедно було спостерігати за тим, як у хлопчика з щупальцями, як вона його називала розбігалися очі, дивлячись на широкий вибір соусів до млинців.

Поки всі спокійно їли, Ванесса тільки взяла вилку та почала їсти. Сніданок виявився досить смачним, до млинців вона додала трішки меду, та сама не помітила як швидко все з’їла.

Виходячи з кухні, діти разом промовили «Дякую!» до їхньої старанної кухарки. Жінці було дуже приємно, а млинці виявилися досить ситними.

У своїй кімнаті дівчина дістала кулю, у якій любила роздивлятися життя своєї сім’ї. Вона дуже сумувала за рідними, батьками, за своєю розумною сестрою та найкращим другом Майклом. Поки чарівниця розглядала життя своєї сім’ї, у якої вчора був пікнік, з її ока полилася прозора сльоза.

- «Вони так дружньо їдять», - промайнула думка у Ванесси. Про таке за 12 років свого життя вона ще не думала.

Всередині усе стиснулося, коли маленька кулька показала магічний фестиваль, де вона сама мала виступати. Довго їй довелося вивчати танець, який вона мала виконувати у яскравій сукні екзотичного птаха. Її роль виконувала дуже схожа на неї дівчинка, але з пихатим та грубим обличчям.

Не витримавши, дівчина поклала кулю у валызу та лягла обличчям на подушку. Дихати було важко, особливо коли плачеш та лежиш на подушці. Її волосся прикрило обличчя наче кажучи: «Не дивіться на мене! Я хочу додому!...»