Розділ 8

- В очах суцільна темрява, де я? Може, я все-таки випила ту воду з домішками, яку додав Джеф, та я нічого не бачу! Мої очі закриті хусткою, рот заліпили скотчем, я не можу поворухнутися! – думала Ванесса.

З довгого темного коридору доходив жартівливий голос Джеффа:

- Що, подивилася на рушниці? Тепер сама станеш жертвою!

Нессі знадобилося багато часу, щоб розкумекати. Як тільки з її обличчя відпала стрічка, яка закривала її очі, вона побачила багато блискучих рушниць, які цілилися на неї.

- Як тільки ти хоч поворухнешся та спробуєш відібрати в мене свій кулон, в тебе стріляне усе, що ти бачиш на стінах.

Ванесса відчула себе настільки безсильною! На поверхах знизу була мертва тиша, це здалося дивним.

Вона спробувала швидко підбігти до Джеффа, та невдало спіткнулася, що полетіла на нього. Джеф відійшов, чаклунка випадково наступила на випуклу кнопку на підлозі, миттю вся кімната стала розстріляною.  Джеф побіг на балкон й за допомогою кулона виростив величезне дерево, з якого швидко зліз й опинився знизу. На поверх хтось забіг, мама зі своїми дітками підійшли до цієї кімнати й були шоковані! Ванесса подивилася у бік на своєму стільчику, до якого була прив’язана. Її погляд просив допомоги, та хто зможе врятувати її, залишившись живим?

Дівчина була повністю безпомічною. У неї не було нічого з собою, крім одягу та надії на порятунок. Це був наче останній день життя, або хвилина перед вбивством.

У очах з’явилося біле світло, з’являвся білий дим, який перетворювався у туман. У очах потемніло. Її наче хтось тримав за руку. Несса лежала на м’якому ліжку. У кімнаті були рожеві стіни  з королівськими візерунками, вона лежала у рожевому ліжку, її закривала рожева штора. Біля ліжка стояв стільчик, на якому сиділа інша дівчинка, яка нагадувала принцесу. Вона була одягнена у жовту сукню, а її зачіску прикрашав мініатюрний гребінець з трояндою.

- Доброго ранку, Ванессо Табасьйоне – спокійно сказав дівочий голос.

- Доброго ранку... А... Де я?

- Чесно казати, чи самі адаптуєтеся?- запитала принцеса.

- Кажіть чесно... .

- Це візуалізація ваших думок і поглядів, а я ваш провідник. Я супроводжую тут ваші дії та думки, допомогла вже багатьом. Ви попали до нас з магічного світу, так? – її мова була настільки приємною, що між Ванессою та цією принцесою з’явився рожевий промінь з золотими блискітками.

Ванесса обережно встала та підійшла до підвіконня. Вид з її вікна виходив на рожеві дерева й обсипаний рожевими пелюстками сад. Принцеса стояла за нею, й спокійно сказала:

- Як вам ідея внести трішечки змін у ваш образ? У мене є багато суконь для вас.

- Я ж тут не на довго...- відповіла Ванесса.

- Дивіться – принцеса підійшла до шафи та відкрила її.

У шафі було дуже багато різних суконь, до кожної був свій аксесуар.

- Мене звати Сія. А вам личить темно-зелений колір до вашого  довгого рудого волосся. Пропоную обрати до сукні балетки, мило виглядатиме.

Ванесса поки змирилася з ситуацією. Поки не заплющила очі, і не опинилася там...

Знову ці темно-зелені та фіолетові стіни, на стелі королівські візерунки та кімната зі смертниками на фотографіях. Дівчина опинилася у цьому ж будинку, звідки вдало втекла.

Під нею було ліжко, на якому вона мала спати, і її наче щось відпустило з неба, що вона досить болісно приземлилася. Біля її ліжка сидів Джеф, який розглядав її дівочу білу шию з кулоном.

- Добрий ранок, давно не бачились... – задоволено промовив Джеф.

- А...

Ванесса ще подумки була у тому палаці Думок, кожні 30 секунд вона опиняється у новому місці. Головне що її кулон був з нею, бо іншого захисту нема.

- Давай допоможу тобі піднятися. Бачу, ти дуже втомлена. – турботливо запропонував допомогу чоловік.

Ванесса швидко підскочила з ліжка, коли Джеф протягнув їй руку. Їй було страшно знаходитися у цьому будинку. У кімнаті був досить зручний куточок, куди вона швидко стала. У тому куточку на стіні висів великий факел, який можна було у будь-яку мить дістати.

- Не бійся мене, я ж нормальна людина, і хочу тобі добра!

- Те, що ви не залишили шансів на моє виживання не робить з вас добру людину! – стурбовано кричала на нього дівчина.

Джеф потихеньку підходив до неї, а вона спиралася до стіни. Їй однозначно не вистачало впевненості, вона благала когось їй допомогти. З першого поверху хтось активно підіймався до цієї кімнати. Як виявилося, це Лілі хотіла привітати тата з добрим ранком. Піднімаючись, дівчинка побачила підозрілу тінь у кімнаті, на яку дивився Джеф, та поцікавилася.

- Добрий ранок, тату... А що ти тут робиш? – підходячи до кімнати запитала дівчинка.

- Лілі..., я зараз зайнятий.

- Звідки у тебе справи аж з самого ранку?

- Бачиш, у мене тут справа... .

Джеф настільки близько підійшов до Ванесси, що у неї вже не залишалося повітря, щоб дихати. Раптом, вона провадилася під підлогу, і опинилася у кімнаті з дзеркалами. Її по колу оточували дзеркала, допоки у кімнату не зайшов її тимчасовий тато, і не поклали свою руку на плече дівчини.