Розділ 4

Пройшло майже пів навчального року. Ванесса закінчуватиме його відмінно. У кінці навчального року їхніх батьків заберуть на змагання з  ворогом, і це може стати вирішальним моментом в історії сім'ї Табасьйоне. Батькам у майбутньому доведеться вирушати в інше місто, і усе заради нащадків

Бабуся Лукреція сиділа у своїй кімнаті, на сірому кріслі, попиваючи теплий чай з банановим печивом. Ванесса збиралася йти на прогулянку, розчісувала своє довге волосся та натягувала куртку на себе.

- Доброго ранку. – ласкаво сказала Лукреція своїй красуні.

- Доброго ранку, бабусю. – відповіла їй Ванесса.

- Кудись збираєшся?

- Хочу подихати ранковим повітрям.

Вони обидві замовчали, і видно бабуся захотіла поговорити з нею.

- Твої батьки - дуже творчі особистості. Мама у дитинстві любила малювати природу, а тепер незабаром поїде прославляти сім'ю на змаганнях.

- Мені теж у майбутньому доведеться цим займатися?

- Ймовірно так, якщо ти продовжиш нашу справу. Хоча, змагання не приносять особливої користі. Зазвичай люди починають воювати між собою, і це часто призводить до початку війн. Наші сусіди сильніше нас, збираються заснувати власну школу темних сил для їхнього сімейного дерева. Тому від невдачі ми можемо втратити свою хорошу репутацію.– мовила бабуся.

- А у них є своя школа?

- Наша сім'я допомогла її заснувати, а вони ще цим вихваляються, що сказати.

- І скільки ці змагання триватимуть?

- День-два, поки вони доїдуть та зберуться.

Їхня розмова стихала, поки внучка не вийшла з будинку. На вулиці не було сліду весни, дерева ще досі спали, а туман ніяк не сходив. Пройшовши до дитячого майданчику, вона сіла на лаву, і почала думати. Ці змагання не зможуть принести користі, їх влаштовують кожні 5 років для перевірки здібності чаклувати у членів родини. Вітер підіймав її руде волосся, яке вона зав'язала у маленький хвостик. Біля майданчика проходила неабияка особистість – Діана Матер, яка стала учасницею битви чаклунів 35 років тому. Її поважали й відносилися як до Бога, хоча у свої 83 роки вона вже не почувала себе великою чародійкою. Ванесса дивилася на цю стареньку бабцю, яка ледве йшла по доріжці. Вона була зовсім худою, що й вітер стихав, адже перед собою вони бачили їхнього рятівника.

Година пройшла, на вулиці вже співали пташки свої пісні, й Ванесса пішла додому. До школи вона не хотіла йти, хоча вибору особливо не було. Цей тиждень був наповнений контрольними роботами, дівчина відчувала втому від обов'язків.

У понеділок вона знайшла собі товариша - Майкла, він багато чим схожий на неї. Друзі разом вчаться в одному класі, обидва відмінно вчаться, хлопець мав стихію хаосу й торнадо. Ванесса відпочивала з ним і почувалась комфортно.

Написавши 4 контрольні роботи з мистецтва, магії, Ванесса дуже втомленою поверталася додому. Енергію вона поповнювала квітами та медитаційними свічками. Так Веннес цілий тиждень працювала, часу на Майкла у неї зовсім не залишилося. Кожна друга контрольна її виснажувала.

У класі літератури панувала повна тиша, на коридорі чулися звуки чиїхось туфель, учні тихо писали контрольну. Меса сьогодні прийшла у заборонених окулярах, які допомагали їй підглядати правильні відповіді.

- Месо, другий варіант, перше питання!- хтось тихо сказав Месі.

- Списувати заборонено! Контрольні створені, щоб перевіряти ваші справжні знання! – голосно сказала Агнета Едуардівна.

- Тут такі завдання важкі, можна підказку? – сказав хтось з задніх парт, очікуючи, що йому  дадуть відповідь.

Ванесса тихо сиділа, її голова розвивалася й вона не розуміла, що тут робить. Контрольна тривала.

Вже вдома, після таких виснажливих робіт, у неї не залишилося жодних сил на щось інше. Майкл досі очікував відповіді на своє повідомлення. Їй просто треба відпочити, вона повернеться.

Поки дитина відпочивала у своїй кімнаті, з сусідньої долинав звук чарівних паличок, і чиїхось зусиль попрацювати над навичками магії. Вікторія гралася з і своєю тваринкою, бо вже не цікавили ляльки, які не можуть жити власним життям. Елліна з сусіднього будинку виглядала у вікно, дивлячись на захід сонця, як день підходить до кінця.

Наступного ранку Елліна покликала Вікторію до вікна, щоб та попросила Ванессу підійти сюди. Сусідка хотіла поговорити про Майкла, її нового друга, з яким теж хотіла спілкуватися. Бабуся заварювала ромашковий чай на сніданок своїм внучкам, на кухню заходить мама дівчат.

- Зможеш якось послідкувати за ними? Ми скоро їдемо  я сподіваюся на твою допомогу. - попросила мама дівчат у бабусі.

- Звичайно! Я зроблю усе, щоб вони продовжували вчитися.

- Вікторія не їсть гарбузову кашу, а її тваринку годувати тільки листям й спеціальним кормом.

На кухню зайшла Вікторія зі своїм маленьким другом. Промінь сонця, який падав на них з неба, розфарбував маленьке тигреня з крилами у фіолетово-синій колір, він виглядав як луска дракона. Маленький спав на її руках, з видихом з нього виходив рожевий дим з фіолетовими блискітками.

Ванесса розчісувала руде волосся, надягнула мантію, зібрала рюкзак, й пішла вчитися. Майкл її чекав на вулиці, потім вони пішли по морозиво з полуницею й карамельним сиропом. Ранок був чудовим, хотілося б й увесь день таким бачити.