Розділ 8

Марат викинув пістолет, обережно узяв Мілану на руки і переклав на ліжко. Погладжуючи дівчину, він убрав з її обличчя волосся. На щоці виднівся слід від удару. Хлопець так карав себе за те, що зміг підняти руку на дружину, але іншого виходу не було. Марік зірвав із шиї прокляту прикрасу. Турмалін в кулоні був розколотий на частини і тримався в оздобленні «на волосинці». Хлопець пройшов до кухні, викинув кулон у смітник і дістав із морозилки шматок м’яса. Обгорнувши його рушником, Марік повернувся до дівчини і поклав заморозку на груди Мілани, аби зменшити набряк від пострілу.

Після останньої сварки з дружиною Марат знайшов ту саму ворожку, яка вперше вказала на прокляття кулону. Вона впустила його до себе в квартиру й провела до кухні. Марат кинув прикрасу на стіл.

—Вона викинула його в річку і впала в кому. На щастя, я зміг його найти і знову їй надягти. З ним вона сповнена сил. Але разом із тим вилазить вона, та моторошна сутність, що сидить у кулоні.

—Тобі доведеться зробити важкий вибір,— пояснила ворожка Стефанія.

—Як цього позбутися?

—Я не знаю,— чесно відповіла жінка.— Можу лише припустити.

—Тоді про який вибір ви кажете?

—Треба знищити кулон. Але не просто так. Ти повинен його знищити прямо на ній.

—Як?— розвів руками Марик.— Чому?

—Бо ти маєш виманити сутність на поверхню. Лише тоді можна знищити їх обох: і прикрасу, і примару.

—Не маю уявлення, як це зробити. Мілана може постраждати.

—Отож бо і воно. Вибирай. Або жахіття без кінця, або… жахливий кінець.

Марат забрав кулон і подивився на нього, посилено про щось розмірковуючи.

—Не буде жахливого кінця,— впевнено підсумував Марат і пішов геть.

Вийшовши з квартири ворожки, Марік подзвонив другові. У того було саме те, що потрібно Марату. Пневматична зброя. Вона здатна розтрощити камінь —турмалін,— і є надія, що Мілана залишиться майже неушкодженою. Буквально за годину пістолет був вже у Маріка.

Хлопець повернувся додому і пройшов до спальної кімнати. Мілана нерухомо лежала в ліжку. Марат підійшов і надягнув їй на шию кулон. Хлопець сів навпроти у крісло і, тримаючи в руці пневматичний пістолет, почав чекати, поки дівчина опритомніє.

* * *

Марат раз за разом прокручував у думках події, що пронеслися півгодини тому. Серце стискалося від усвідомлення, що він зробив Мілані боляче. Куля від пістолету застрягла у кулоні, але енергія пострілу дуже сильно вдарила дівчину у груди, через що вона й втратила свідомість.

Марік тримав дружину за руку і молив Бога, аби вона опритомніла, і все це жахіття нарешті закінчилося.

Через деякий час Мілана поворухнулася й застогнала. «Вона опритомніла!— зрадів Марат». Хлопець так само тримав дружину за руку, не відпускаючи.

—Міла! Мілано! Все закінчилося. Ми впоралися.

—Ти мене вдарив,— розчаровано промовила дівчина.

—Клянуся, більше це не повториться. Я мав…

—Ти мене не лише вдарив,— перебила хлопця Мілана.— Ти в мене ще й вистрілив.

—Ти не розумієш. Я цілив у кулон.

—Який кулон?— зірвалася Міла.— Що ти верзеш?

—Кулон… із червоним турмаліном,— розгублено нагадав хлопець.

—Який ще турмалін?— не розуміла дівчина.— Ти усвідомлюєш, що ти мене побив?

—Міло, клянуся. Такого більше не повториться,— намагався заспокоїти дівчину Марат.— Я все усвідомив.

Марат був ладен погодитись на все, на всі обвинувачення, адже саме він був винен, що купив ту кляту прикрасу.

—Я не хочу більше тебе бачити,— повідомила Мілана.

—Давай не будемо руйнувати стосунків. Ти вагітна. В нас буде дитина. Все буде добре. Я кохаю тебе.

—Але ти зміг вбити моє кохання, коли направив на мене пістолет.

—Я був вимушений. Кулон потрібно було знищити.

—Знову ти про якийсь кулон?

—Добре, добре. Не було ніякого кулону. Вибач мене за все.

—Я не хочу тебе бачити,— відрізала Мілана.

—Але,— намагався достукатись Марат.

—Ніяких але. Я хочу, щоб ти відвіз мене до батьків.

—Добре. Але пам’ятай. Я тебе кохаю. І я від тебе не відмовлюся.

* * *

Пройшло трохи більше семи місяців. Весь час Марат намагався вимолити у дружини прощення, та всі ці вісім місяців Мілана тримала чоловіка на відстані. Марік відчував надлом у душі коханої. Він відчував і свою вину, але він був радий тому, що прокляття кулону зруйнувалося. Хлопець постійно крутився біля Мілани, допомагаючи у всьому: з’їздити до лікаря, купити фруктів, прогулятися вечірнім містом. Міла трохи потеплішала до чоловіка, але досі вони жили окремо. Марат намагався ставитись до таких зустрічей, як до побачень. Хоча б так. Вона його пробачить, він у це вірив.