Розділ 6

Пройшло більше тижня після лікарні. Молоді майже не сварилися. Марік намагався не вступати у суперечки із дружиною, однак частіше став помічати, що Мілана стала якась інша. Наче чужа істота заволоділа тілом дівчини та поступово заволодівала ще й розумом. Щось дике й незрозуміле проявлялося у розмовах Мілани. Вони зовсім перестали зустрічатись із друзями, проводячи час переважно у стінах квартири. Хлопець намагався хоч куди-небудь витягнути дівчину, але завжди натикався на супротив.

Марат вирішив застосувати «важку артилерію»: Дарину з Артуром. Даринка знала усі мрії подругу, найпотаємніші, тому вона швидко віднайшла спосіб повернути Мілану до активного життя. Друзі спланували поїздку до кримських гір, і Міла була не в змозі відмовитись. Це була її давня мрія потрапити на гору Демерджі — найулюбленішу гору кінематографії.

Збори тривали три дні, і весь цей час Мілана знаходилась у піднесеному настрої. Марат навіть почав забувати про недавні прикрі події. Ніби їх і не було.

Нарешті! Чудовий Крим. Алушта. Вечір. Четверо друзів, втомлені довгим переїздом, зайшли до невеличкого готелю, де забронювали два номери. Отримавши ключи, вони пішли до кімнат: Марат із Міланою до своєї, Дарина з Артуром — до своєї. Екскурсія була запланована на завтра, тож друзі не планували десь сидіти до пізньої ночі. Треба було добре відпочити. Схід на гору — важка праця.

Мілана відчувала себе дуже щасливою,  і теж забула про містичні події, що відбулися з нею останнім часом. Нічні жахи, примари у дзеркалі, містичні смерті: все це здавалося зараз давньою згадкою. Дівчина просто насолоджувалась часом, проведеним із коханим чоловіком.

Близько десятої ранку наступного дня, на Алуштинській долині зібралася група людей. Екскурсовод  почав розповідати історію цих дивовижних місць. Саме тут знімалися такі чудові фільми, як «Спорлото-82», «Серця трьох», «Ундіна». Навіть, англійські кінематографи вподобали місцеві краєвиди, знімаючи «Пригоди королівського стрільця Шарпа».

У підніжжя гори Демерджі, яка колись звалася Фуна, розташувалася так звана долина привидів. Скали, які під дією води та вітру поступово руйнувалися, виглядали зараз причудливо, і кожен, хто мав широку уяву, міг розгледіти у скалах різні постаті та фігури: поважних жінок, відважних воїнів, бородатих старців, величні піраміди.

Туристи піднімалися стежкою до самісінької вершини гори. Шлях був непростим та довгим, але воно того варте було. Друзі підійшли до краю урвища і майже одночасно ахнули. Погляду відкрилась дивовижна краса та велич природи. Біля підніжжя гори виднівся кам’яний хаос відвалених гігантських брил, які з висоти здавалися невеличкими, хоча насправді деякі з них досягали розмірів чотириповерхового будинку.

Усе місто було наче на долоні.

На самому плато вершини флора буяла різноманіттям. Як повідомив екскурсовод, деякі види рослин ростуть лише тут, на горі Демерджі. Повітря було просочене запахом рослин та квітів.

Мілана міцно тримала Маріка за руку і захопливе розглядала красу кримської пам’ятки, а Даринка з Артуром дуркували поодаль.

—Тобі подобається?— спитав Марат дружину.

—Так. Дуже,— відповіла Мілана.— Тут чудово.

—Як ти себе почуваєш? Все нормально?

—Так.

—Важко сюди було добиратись.

—Нічого. Я впоралася.

—Ти в мене молодчинка. Якщо чесно, я дуже боявся, що ти не зможеш дійти. У твоєму стані.

—Я сповнена сил. Чесно.

—А через це, я ще більше хвилююсь.

—Ти натякаєш на кулон?— спросила Мілана.

—Звісно.

—Скільки вже часу пройшло, і все нормально. Я, напевне, дійсно надала багато уваги цій прикрасі. Це просто кулон. Це просто турмалін. І все.

Закохані, милуючись красотами гори, не помітили, як до них підійшла похилого віку жінка. Вона зупинилася біля молодих і поглянула спочатку на Мілану, а потім на кулон із червоним турмаліном. Вона безцеремонно тицьнула пальцем у прикрасу і промовила:

—Це суцільне зло. Скоро воно тебе поглине повністю, але ти вже не можеш без нього жити.

Мілана міцно притиснулась до Маріка, перелякавшись до кінчиків волосся. Жінка продовжувала:

—Знищ його! І, можливо, ти зможеш врятуватись.

Дивна жінка різко розвернулася і пішла геть, а у Мілани підкосилися ноги, і дівчина сіла на траву. Марік зміг лише підтримати дружину, аби та не впала на землю зі всього розмаху.

—Ти чув?— спитала перелякана Мілана.

—Міла, не звертай уваги,— намагався заспокоїти дівчину Марат.

—Ні, ти чув? Це нікуди не ділося. Цей кулон — зло. Що тепер робити?— Мілана трохи не плакала.

—Міла, дорогенька, заспокойся. Ми у всьому розберемося. Не варто приділяти уваги словам якоїсь божевільної.

—Не знаю, як вона, а я дійсно божеволію.

Мілана ухватилася за руку Маріка і насилу підвелася.

* * *

Не зважаючи на втому після екскурсії на гору Демерджі, друзі пішли до відкритого кафе і зайняли столик. Друзі пили коктейлі, розмовляли, шуткували. Усі навколо веселилися, а Мілану атакували дурні думки. Два тижні. Два тижні не було прикрих подій, пов’язаних із кулоном, і ось на тобі! Жінка каже, щоб дівчина знищила прикрасу. Мілана взяла камінець до руки і поставила сама собі питання: чи хоче вона позбутися його? Страшно, але дівчина не могла дати однозначної відповіді. Кулон їй дуже подобався. А ще він надавав їй сил. Без нього вона слабшала. Так, це дійсно залежність від прикраси, але така залежність подобалась дівчині. І Мілана навіть не згадала те затьмарення розуму, при якому ухопилася за ніж… Зовсім не згадала.