Розділ 5

Цілий день Мілана не виходила з кімнати. Марік не хотів поки що чіпати свою кохану, тому просто дивився телевізор, лежачі на дивані. За переглядом чергового кіно він і заснув. Прокинувшись ввечері, хлопець спочатку нічого не розумів. Котра година? Де Мілана? Чому він сам?

—Мілано?— гукнув він дружину.

Але відповіді не було. Марік піднявся з дивану і пішов до спальної кімнати. Мілана лежала на подушці.

—Спиш?— негучно спитав Марік.

Мілана не відповідала. Хлопець підійшов ближче, сів на край ліжка і поклав руку на плече дівчини. Мілана якось легко повернулася на спину. Марік потрусив дівчину, але знову ніякої реакції.

—Мілано!— перелякався хлопець.— Мілано, ти мене чуєш?

Та відповіді знову не було. Марік почав неабияк нервуватись, ухопив свій телефон і викликав «швидку».

І знову лікарня, і знову кола коридорами. І знову ніхто нічого не каже. Коли лікар нарешті підійшов до Марика, хлопець трохи не накинувся на терапевта.

—Що? Як вона? Вона прийшла до тями?

—Нажаль, ні. Ми не розуміємо. Тиск заслабий, і він не підіймається. Нічого не діє. Це все може бути на фоні вагітності. Може несумісність резусів матері й дитини. Потрібно буде більше досліджень. Раджу їхати поки що додому, виспатись. Завтра приїдете.

Марік не хотів кидати Мілану, та вибору не було. Він повернувся додому, зайшов до гостьової і подивився на тумбочку. Кулон лежав на місці. Хлопець підійшов ближче і взяв до руки прикрасу. Він не міг у це повірити. Не хотів. Це здавалося повною маячнею. Не може якийсь камінець так впливати на людину. Не може! Раптом кулон у руці Маріка нагрівся, ще й так, що хлопець не втримав його у долоні. Він зойкнув від болю, впустивши кулон.

Марік дивився на прикрасу і завдавався питаннями: чи то насправді є, чи то він з’їхав з глузду? Хлопець вмостився на дивані й увімкнув телевізор. Була вже глуха ніч, ось тільки спати не хотілось. Так він хвилювався за Мілану. Як би там не було, але королівство Морфея все одно поглинуло свідомість Марата. Він прокинувся вдосвіта, не відразу згадавши, що вчора сталося. Все це здавалось нічним жахіттям, та розрізнені думки повільно приходили до усвідомлення того, що вчорашні події мали місце у реальності. Кулон так само валявся на підлозі.

Марік скоса на нього глянув, та й пішов до ванної кімнати. Після душу він одягнувся і знову вихватив поглядом кулон. Марік стояв перед вибором: узяти кулон, чи залишити як є? Хвилин п’ять він намагався видумати сто причин, чому від прикраси нічого не залежить, але одна причина «за» переважила усі «проти». Це день перед весіллям. Мілані стало краще тільки після того, як прикраса повернулася їй на шию. Хлопець підняв кулон, сунув його до кишені й вийшов із дому.

Хлопець, сидячі на стільці біля ліжка у палаті, тримав кохану за руку. Мілана досі не прийшла до тями, і лікарі зовсім не розуміли причин. Марік дістав кулон і обережно начепив його на шию. Хлопець опустив голову на край ліжка і, навіть, задрімав. Далася в знаки неспокійна ніч. Хлопець зовсім не помітив, як кулон із червоним турмаліном засвітився, а за п’ять хвилин згас. Марік відчув, як поворухнулася Мілана, і відразу скочив на ноги.

—Мілана!— зрадів хлопець.

—Що? Що таке?— слабким голосом запитала дівчина, зовсім не розуміючи, де вона знаходиться.

Марік ніжно погладив кохану по голові, зарився руками у волосся і радісно відповів:

—Вже все добре. Ти знову знепритомніла, але все буде гаразд.

Мілана поклала на груди руку і здивовано поглянула на Маріка.

—Навіщо?

—Головне, що я тебе кохаю. Зі всім іншим ми розберемося.

—Ти так гадаєш?

—Я в це вірю.

* * *

Мілана лежала в палаті й багато чого собі надумала — часу про все вистачало. В тому, що дівчина опинилася в лікарні, винен кулон, і в цьому не було сумнівів. Вона відчувала його. Він змусив знову одягти себе. Йому було потрібне людське тепло. Та разом з тим, Мілана втрачала особисте «я». Чим далі, тим більше чужа істота захоплювала її думки. Марік на все каже, що то брехня, і дівчина сама себе накрутила, від чого вона знепритомніла. Ні. Ні, Мілана не погоджувалася. Кулон має якусь силу. Ось тільки як їй тепер протистояти? Кажуть, кохання все долає.

Міла згадала їх першу з Маратом зустріч. Це було незвичайно. Досить незвичайно.

Мілана приходила в гості до подруги Дарини, і коли вже спустилася ліфтом на перший поверх, зрозуміла, що забула телефон. Вона, не виходячі з ліфту, натиснула на «вісімку». Двірцята ліфта вже майже зачинились, та між ними з’явся чобіток, і стулки знову розійшлися. За першим чобітком у ліфт протиснувся другий разом із старанно випрасуваними сірими брюками, у які була заправлена чорна сорочка. У все це був одягнений симпатичний високий хлопець із впевненим поглядом та чорною папкою в руці. Відразу було помітно: переможець по життю. Мілана обомліла. Дівчина кілька разів бачила цього хлопця здалеку, адже він жив у тому ж під’їзді, що й Даринка. Міла у найсміливіших мріях не могла уявити, що буде стояти з ним ось так, поруч.

Хлопець спитав:

—Вам на який?