Розділ 4

Марік накинув на плечі Мілані свій піджак: сонце вже сіло за обрій, і помітно похолоднішало.  Хвилі помірно билися об набережну, природа затихла, й окрім шуму води навколо майже ніяких звуків не було. Дарина з Артуром віддалилися від подружжя, захопившись один одним.

Марік тримав свою дружину за талію, погладжуючи руку.

—Як ти себе почуваєш?— спитав хлопець.

—Добре. Дійсно добре. Красиво,— замріяно промовила Мілана, розглядаючи зірки.

—А ще красивіше за містом. Там не заважає освітлення.

—Можеш мені відповісти на одне запитання?— раптом спитала Мілана.

—Звісно.

—Чому ти відвів мене до ворожки? Ти ж у це не віриш.

—Саме тому. Сподівався, що вона наплете усіляких дурниць… А вийшло навпаки. Ще й ти перехвилювалася.

—Зі мною все добре. Доки кулон на мені.

—Ти знову? Мені здається, що ти собі більше надумала, аніж воно є насправді. Такий собі «ефект плацебо».

—Може й так. Але ж я відчуваю його. Відчуваю кулон.

—Так, досить. Не хочу сперечатись. Час покаже. Слухай, мені там дещо з рестораном потрібно залагодити. Пішли?

—Я ще постою, добре? Море так заспокійливо діє.

—Добре. Я швидко.

Марік втік, а за хвилину до дівчини підійшов хлопець. Мілана впізнала його. Це був Дмитро. Колишній хлопець Мілани.

—Що ти тут робиш?— спитала дівчина.

—Випадково,— збрехав Дмитро.— То ти заміж вийшла?

—Як бачиш.

—Ну, звісно. Хто я такий? Бідний художник. А в нього гроші, статус.

—До чого тут гроші?— розлютилася Мілана.

—Та до того. Вам не людина потрібна, а статок. Хвойди ви всі!

Дмитро ще щось казав, але Мілана його вже не чула, як і не відчувала того, що її кулон нагрівся. Якщо б дівчина подивилась на себе у дзеркало, вона б побачила, що її очі почорніли, а на обличчі викарбувався гнів. Вона не стерпіла образи у свою сторону та й зіштовхнула Дмитра прямо у воду. Дмитро змахнув руками й хлюпнувся у річку, а Мілана, підібравши пишну спідницю сукні, розвернулася і пішла до ресторану.

Коли Мілана підійшла до Маріка, її очі вже повернулися до нормального стану, а на обличчі дівчини сяяла посмішка.

На ранок Марат спішно втік із дому, пообіцявши сюрприз дружині. Мілана пізно виповзла з ліжка і від нудьги увімкнула телевізор. Вона гортала телеканали, намагаючись знайти щось цікаве. На одному з них транслювали новини. Якогось хлопця витягли з води. Мертвого. На екрані показали фотографію, і Мілана обомліла. Це Дмитро! Дівчина пам’ятала, як той підійшов до неї вчора, а потім… А потім… А потім вона пам’ятала лише шлях додому.

Мілана жахнулася. Знову дивна смерть біля неї. Невже то правда про кулон? Про шлейф смертей біля Закревської? Мілана не хотіла в це вірити. Вона вимкнула телевізор.

Мілані здалося? Чи кулон знову нагрівся? Дівчина накрила кулон долонею і відчула, як дивна енергія пройшлася усім тілом до кінчиків пальців, і вона наповнила дівчину силою.

Мілана скочила з дивану, вже забувши про Дмитра, і побігла на кухню, готувати смачненьке. Сьогодні на обід буде домашня піца.

Наче підгадавши, Марат повернувся додому саме тоді, коли Мілана витягнула свій кулінарний витвір із духовки. Хлопець піддивився це дійство і зайшов до кухні зі словами:

—В мене, звісно, не такий шедевр, та й створений не власноруч, але думаю, тобі сподобається.

Марік узяв Мілану за руку і потягнув до вітальні. Дівчина побачила себе і коханого, зображених на величезному полотні, вставленому у дерев’яну різьблену рамку. У Мілани навіть щелепа відвисла.

—Подобається?— спитав задоволений Марік.

—Так.

Мілана підійшла ближче до картини. Вона була написана в зріст молодих. Марік у костюмі і Мілана у весільній сукні ніжно тримали один одного за руки, спостерігаючи за глядачами. Кулон із червоним турмаліном був найяскравішою деталлю картини.

—Як ти її притягнув?— спитала приголомшена Мілана.

—Не питай!— засміявся хлопець.— Головне, що дотягнув.

—Вона чудова.

Марік підійшов до Мілани та поцілував дівчину.

—Ти все одно краща,— млосно промовив хлопець.— Так,— різко змінив тон Марік.— В нас медовий місяць, отже продовжимо відриватись і святкувати новостворену сім’ю.

Подружжя втекло у клуб, а повернулись вони далеко після опівночі, втомлені, але веселі. В кухні на столі їх чекала обідня піца, яку закохані забули з’їсти.

—Як так?— здивовано промовив Марік.— Ми втекли й твою піцу не скуштували?

—Дві хвилини у мікрохвильовці — і буде наче щойно з духовки,— запропонувала Мілана, підійшовши до столу.

—А як же не їсти після вісімнадцятої?

—Ти забув?— докірливо спитала дівчина?