Розділ 2

Сьогодні Марік вирішив зробити своїй нареченій незабутній вечір, зануривши у дитинство. Хлопець повів Мілану до парку, де наразі працювало безліч атракціонів. Закохані схотіли покататись майже на всіх: і «колесо огляду», і «вітерець», і «автодром». «Американські гірки» хоч і були не американськими, а лишень українськими, але теж захоплювало дух. Довге волосся Мілани запатлалося, та все одно дівчина була дуже щаслива. Вони виходили з парку веселі та щасливі.

Аж раптом їх перестріла дівчина.

—Привіт,— привіталася вона із Мариком.

—Привіт,— відповів здивований хлопець.

—М-м,— видала нервові звуки дівчина.— Ти вже й заміну найшов.

—Я не зрозумів, Оксано,— вибухнув Марат.— Які претензії? Ми майже рік як розійшлись.

—А як же наше кохання?

—Що?— розізлився Марік.— Вести себе потрібно було нормально!

Оксана. Так, була така сторінка в житті Марата. Бурхливі в них були відносини. Бурхливий був і кінець стосунків. Познайомились вони випадково. Ну, як випадково. Марат помітив нудьгуючу дівчину у клубі й вирішив познайомитись. Сто разів Марат пожалів про це рішення. Так, їм було добре разом, але коли хоч трохи будні напливали на стосунки, починалися протиріччя. У пари були радикально протилежні погляди на життя. Марік шукав собі опору, довгі стосунки, помічницю в житті. Оксана ж була налаштована на безкінечні «гульки», і будь які побутові клопоти її не цікавили. Отож, одного дня вони розійшлися, розсварившись, як кажуть, «у хлам».

Марат кинув погляд на здивовану Мілану. Вона аж покрасніла від сорому.

—Мілано,— почав виправдовуватись Марік.— Вона неадекватна. І як ти зрозуміла, розійшлися ми ще до тебе. Пішли. Мені нема про що з нею розмовляти.

Марік узяв збентежену дівчину за руку, і вони пішли геть, подалі від колишньої дівчини. Кохані зайшли до найближчого кафе, і Марат замовив два латте. Вони сіли за столик. Мілана десь «заблукала» думками, що хлопець ледь докликався нареченої.

—Мілано, що з тобою?

—Я?— стрепенулася дівчина.— Все нормально. А що ти питав?

—Ще нічого. Це ти так через цю випадкову зустріч?

—Мабуть… Ні, ні. Все нормально. Це ж усе у минулому.

—Це я і намагаюсь пояснити.

—Тоді нема питань,— посміхнулася дівчина.

Марік із Міланою допили каву та вийшли із кафе. На лавці біля закладу сиділа Оксана.

—Агов, голуб’ята!— нахабно покликала дівчина наречених і встала на їхньому шляху.

Настала черга дивуватись Марату. Мілана рішуче зробила крок впритул до Оксани.

—Ти більше не зможеш нам заважати,— процідила крізь зуби Мілана.

Мілана виглядала страхітливо, так, що у Оксани від переляку розширилися очі. Мілана відчула, як нагрівся кулон на її грудях, але зараз не звернула на це уваги. Вона лише дивилася в очі своїй удаваній суперниці, а та відступала крок за кроком, доки не сіла назад на лаву. Мілана відразу схаменулася і обернулася на Маріка.

—Ми йдемо додому?— спокійно спитала дівчина.

—Так, звісно.

Марік нічого не зрозумів, але був вдоволений, що Оксана замовкла. Кохані узялися за руки й пішли геть. А Оксана відчула, як шалено закалатало серце.

Наступного дня щаслива Мілана вибирала весільну сукню, а допомагала їй у цьому подруга Даринка. Це було, мабуть, десяте вбрання, тож навіть модниця Даринка втомилася.

—Це найкраще!— вигукнула Даринка.

—Я хочу ідеальне,— посміхнулася Мілана, розглядаючи сукню у дзеркалі.

Вбрання сиділо так, наче на Мілану шите. Корсет вигідно підкреслював груди та талію дівчини, а пишна спідниця до полу створювала ту саму величну подобу щасливої нареченої. Сукня була розшита декоративним камінням, тож і кулон із турмаліном виглядав доречно у цьому образі. Міла поклала долоню на кулон. Дивно, але він здався їй теплим. Мабуть, нагрівся від тіла. Дівчина ще раз прискіпливо роздивилася себе у дзеркалі й, нарешті, вирішила, що купує цю сукню. Раптом відображення Мілани розпливлося, а замість нього проявилася та сама старенька. У весільній сукні.

—Це моя сукня!— вигукнула перелякана Міла і вискочила із примірочної.

—Що?— не зрозуміла дій подруги Даринка.— Все гаразд?

Мілана прийшла до тями і відповіла:

—Так,— виправдовувалася Мілана.— Я мала на увазі, купую цю. Ця й є ідеальна.

—Нарешті!

Дарина була щасливіша за саму наречену.

Доки сукню пакували робітниці салону, дівчата звернули увагу на телевізор, що працював у «куточку для чоловіків». Показували новини, а в новинах… Оксана. Вона сиділа на тій самій лавці, біля кафе, де Мілана з Маріком пили каву. Оксану знайдено мертвою. В неї зупинилося серце.

—Нещасна,— промовила Дарина.— Така молода і серце.

Мілані стало недобре від новини, і вона майже впала на диванчик у куточку.

—Тобі зле?— захвилювалася Даринка.

Міла зробила кілька глибоких вдихів-видихів, а вже потім змогла відповісти: