Боротьба з суперниками Емми. З'явлення почуттів один до одного.

Джейк сидів біля вогнища, тримаючи в руках чашку гарячої кави.  Вогонь тріщав, освітлюючи їхні обличчя теплим світлом. Емма сиділа навпроти нього загорнувшись теплим пледом.
- знаєш, це була далеко не перша ситуація, коли я була в небезпеці, раптом сказала Емма, дивлячись на полум'я. Її голос був тихим, але впевненим. - але це перший раз, коли я не відчувала себе самотньою.
- Самотньою? - перепитав Джейк, нахиливши голову вперед.
- Так, Емма посміхнулася, але в її голосі була гіркота.
- Завжди я розуміла, що потрібно покладатися лише на себе, а тут... - Вона замовкла ніби шукає правильні слова.
- Прийшов ти і... все змінив.
Джейк відчув, як щось тепле розливається по його грудях.
- Я теж не звик до компанії, - признався він, всміхаючись куточками губ.
- Зазвичай, роблю все сам, а з тобою це інакше.
- Інакше? - перепитала Емма, її очі блищали в світлі вогню.
- Ти змушуєш мене замислюватися, що я можу не тільки бігати і спасати людей, сказав Джейк, дивлячись їй прямо в очі.
Між ними знову виникла тиша, але цього разу спокійна, навіть приємна.
Вони сиділи і слухали тріск вогню і шелест дерев навколо.
Емма раптом нахилилася вперед і торкнулася його руки.
- Я рада, що ти поруч, - сказала вона майже шепотом.
Джейк, на секунду здивований, стискаючи її руку у своїй.
- Я теж,- тихо відповів він.
Цей момент був тихим, але насиченим емоціями.
Вогонь помаленьку загасав, а їхні почуття розгоралися, які вони ще не готові висловити словами.

Емма стояла в напівтемному коридорі, притискаючи сумку до грудей із важливими документами. Її серце калатало , коли вона озирнулася назад, Джейка не було поруч - він залишився охороняти вихід.
- думала, я не знайду тебе? - пролунав голос із темного коридору.
Емма обернулася і побачила темну постать, це була жінка із  гострими рисами обличчя і холодною посмішкою. Її пальці гладили рукоятку пістолета, яки був у неї на поясі. 
- Лідія, - тихо сказала Емма, як у грудях наростала тривога.
- О, ти мене пам'ятаєш, - Лідія розтягнула свою крижану усмішку на лиці.
- як зворушливо!
Емма зробила крок назад, шукаючи шлях втечі, але Лідія підійшла ближче, загородивши її.
- ти все зруйнувала, - продовжила Лідія, її голос ставав дедалі жорстокішим.

Через тебе я втратила все: роботу, репутацію, друзів. І тепер я прийшла забрати в тебе те, що належить мені.
- Це твоя провина, Лідіє, - твердо сказала Емма, намагаючись зберігати спокій. 
- Я  просто викрила правду.
- Правду? - Лідія гірко засміялася. - ти не знаєш, що таке правда. Але я дам тобі шанс виправитися. Віддай мені сумку, і... може, я пощажу тебе.
Емма відчула, як холодний піт стікає по її спині. Вона могла  поступитися, але боротися з Лідією самотужки, це небезпечно.
- Я ніколи не довіряла тобі, Лідіє, - відповіла Емма зібравши всю свою рішучість. - І не почну зараз.
Лідія швидко дістала пістолет і направила його на Емму.
- Помилкове рішення, - сказала вона, роблячи крок уперед.
У цей момент двері з грюкотом відчинилися, і в кімнату увірвався Джейк.
- Відійди від неї! - сказав він, наставляючи пістолет на Лідію.
- А твій герой. Як мило, - сказала вона не опускаючи зброю. 
На мить кімната наповнилася напруженим мовчанням. Емма вдихнула глибоко, розуміючи, що конфлікт з Лідією тільки починається, і її минуле продовжує переслідувати її.

Емма зупинилося на мить біля холодної, кам'яної стіни. Її руки тремтіли і серце калатало, так ніби відлунює у порожньому підвалі. Вона глибоко вдихнула, і намагалася витіснити спогади, які нахлинули з новою силою.
Це місце нагадувало їй про той день - той, який вона намагалася забути всі ці роки. Підвал, темрява і той чоловік із крижаними очима, який змусив її зробити вибір, який змінив усе. 
Вона прикрила очі, і перед нею з'явилася картина: стіл з валізою і грошима, і голос, що лунав у темряві.
- Якщо підеш зараз, то це буде великою помилкою на все життя.
- сказав він, його слова вбивалися в її розум, як ножі.
Вони переслідувати її роками, погрожували, змушували ховатися, змінювати імена, починати все спочатку.
І ось все знову повернулося. 
Раптом двері ззаду скрипнули, вона обернулася і побачила чорну постать.
- Емма, - промовив голо, який вона одразу впізнала, Це був Томас - колишній друг, який тоді її зрадив.
- Чого ти хочеш? - її голос був впевнений, але всередині розливався холодний страх.
- Ти думала, що ми все забудемо?
- Томас зробив крок уперед, його тінь простягнулася по стіні.
- Що твоє втручання залишиться без наслідків?
Емма стиснула кулаки, намагаючись виглядати впевнено.
- Я зробила все, що було правильним, а ви просто боялися справедливості.
Томас посміхнувся, його очі блищали зловісним світлом.
- Це було твоє рішення, але наслідки тепер твої. Готуйся, це тільки початок.
І він зник у темряві, залишивши Емму стояти, охоплену страхом і люттю. Її минули повернулося, нагадуючи, що за правду завжди доводиться платити.

Емма сиділа в маленькому кафе на околиці міста, видивляючись у вікно. Їй здалось, що за нею хтось стежить, озирнувшись вона не помітила нічого підозрілого. Проте тривога не зникала.
Джейк, що сидів навпроти, помітив її напругу.
- Що з тобою? - запитав він, відставляючи від себе чашку гарячої кави.
- Я не знаю... Просто відчуваю, що щось не так, - відповіла Емма, нахилившись ближче. Її очі були напруженими.
- Здається, я знову зробила помилку, вирішивши залишитися тут.
Джейк хотів відповісти, але телефон завібрував. Він відкрив повідомлення, і його обличчя зблідло.
- Що там? - швидко запитала Емма, помітивши зміну на його обличчі.
Джейк мовчки показав їй екран. На ньому було фото: вона, зроблене кільки хвилин тому, через вікно кафе. Підпис був коротким і холодним: "Ми вже близько. Готуйся платити, Еммо."
- Лідія, - прошепотіла вона, і серце стиснулося в грудях.
- Вони об'єдналися, - тихо додав Джейк.
У цей момент двері кафе з грюкотом відчинилися, і до приміщення зайшли 2 людей.
Емма одразу впізнала їх: Лідія - з холодними очима, і Томас, чий погляд був сповнений злоби.
- Привіт, Еммо, - з фальшивою посмішкою промовила Лідія. - Чи не занадто тихо ти тут живеш?
Джейк ступив уперед, прикриваючи Емму. 
- Якщо ви шукаєте проблем, ви їх знайдете, - сказав він, його голос був низьким і впевненим.
- Ми шукаємо справедливості, - відповів Томас, роблячи крок до них.
- Вона має повернути нам те, що ми втратили через неї. 
Лідія нахилила голову, дивлячись на Емму.
- Ми хочемо зіграти в гру, - сказала вона, її усмішка була майже хижа. - Ми завжди цінували твою винахідливість, Еммо. Подивимося, чи вдасться тобі врятувати себе цього разу.
Вона кинула на стіл маленький папірець. На якому був написаний час і адреса.
- Якщо ти не прийдеш, ми почнемо знищувати все, що тобі дороге.
Після цих слів вони розвернулися і вийшли, залишивши після себе гнітючу тишу.
Емма повільно взяла папірець, її руки тремтіли. Джейк подивися на неї з тривогою.
- МИ не підемо на це, - сказав він.
- У мене немає вибору, Джейк, - відповіла Емма дивлячись йому в очі. - Це вже почалося.
Старий заводський цех був похмурим і занедбаним. Емма переступила поріг, оглядаючись навколо. Її кроки відлунювали у порожнечі, змішані зі звуком крапель води, які капали зі стелі. Повітря було затхлим, і вона відчувала, як її серце ставало битися дедалі швидше.
Вона знала, що це пастка, але не могла  просто залишити все без уваги. Її рішення прийти сюди було ризикованим, проте в неї не було іншого вибору.
Раптом світло загорілося, освітлюючи простір. Посеред кімнати стояв стіл, а на ньому - планшет із відеозаписом, що вже був запущеним.
- Що це таке? - пробурмотіла вона, намагаючись не панікувати.
- Це початок гри, - пролунав голос, що здавався їй знайомим. Емма обернулася і побачила, як з тіні виходить Лідія і Томас.
- Ми дали тобі шанс зникнути, але ти не послухала, - сказала Лідія, іскристо всміхаючись. - Тепер ти будеш платити.
Томас підійшов ближче, у руках він тримав пульт із червоною кнопкою.
- Ми вирішили зробити гру цікавішою, - сказав він. - Кілька бомб стратегічно розташовані по місту. Ти зможеш їх зупинити, але для цього доведеться грати за нашими правилами.
- Ви божевільні! - вигукнула Емма, стиснувши кулаки.
- А ти наївна, - Лідія посміхнулася. У тебе є дві години, щоб знайти першу. Якщо не встигнеш, твої друзі поплатяться.
Томас кинув їй листок із координатами, і вони обоє почали відступати до дверей.
- Ми будемо спостерігати, - додала Лідія перед тим, як зникнути за дверима.
Як тільки вони пішли, Емма схопила координати й кинулася до виходу. Вона знала, що це пастка, але ризикувати своїми близькими, вона теж не могла. Емма мусила грати за їхніми правилами - принаймні, поки не знайде спосіб перевернути гру на свою користь.

Дощ заливав вулиці, перетворюючи їх на блискучі від води дзеркала. Емма і Джейк вибігли з машини, їхні кроки відлунювали в порожній, промисловій зоні. На координатах, вказаних на листку, знаходився старий склад, оточений іржавим парканом.
- Це точно тут, - сказала Емма, перевіряючи GPS  на своєму телефоні. Її голос був напруженим, але рішучим.
- Мені це зовсім не подобається, - пробурмотів Джейк, оглядаючись, Він тримав руку на рукоятці пістолета, готовий до будь-якого сюрпризу.
- У нас немає вибору, - відповіла Емма. - Якщо вони не брешуть про бомбу, ми мусимо знайти її.
Вони обережно увійшли до будівлі через зламані двері.
Усередині пахло пилом і цвіллю, а ледь працюючі лампи миготіли, створюючи моторошну атмосферу.
- Гаразд, розділятися не будемо, - сказав Джейк, коли вони рушили уперед.
На підлозі складського приміщення була намальована стрілка, яка вела до іншої кімнати.
- Їм подобаються ігри, - сказала скривившись Емма.
- Це виглядає як пастка, - тихо сказав Джейк, але все ж таки пішов за нею.
Вони пройшли коридором і опинилися в невеликій кімнаті. На старому столі стояла металева коробка з таймером, який відраховував час: 00:45:23. Поруч лежала записка: " Це перша. Від тебе залежить, чи зможеш врятувати місто. Відключи її, і ми продовжимо гру. Але будь обережною - один неправильний пух, і все закінчиться тут."
Емма відчула, як кров прилила до обличчя. Вона підійшла ближче до коробки, намагаючись роздивитися дроти, що стирчали з неї.
- Ти в цьому розбираєшся? - запитав Джейк, його голос звучав напружено.
- Трохи, - відповіла Емма, хоча її руки вже почали тремтіти. 
- Але я не впевнена, чи цього разу вистачить.
Джейк присів поруч, оглядаючи коробку.
- Якщо це пастка, можливо, вони нас спостерігають, - сказав він, озираючися наколо

- Я й так на це розраховую, - відповіла Емма. - Але у нас немає часу.
Вона почала розбирати троти, намагаючись знайти правильний.
Таймер відраховував секунди, і з кожним миготінням цифр напруга зростала.
- залишилося 10 хвилин, Еммо, - прошепотів Джейк, витираючи піт із чола.
Раптом її пальці завмерли над червоним дротом.
- Якщо це помилка, ми не виберемося, тихо сказала вона.
Джейк покрав руку їй на плече.
- Ти зробиш правильно. Я знаю, - сказав він, його голос був спокійним і впевненим.
Емма глибоко вдихнула, зібралася і перерізала дріт.
Таймер зупинився на 00:03:17.
Вона випустила повітря, яке навіть не помітила, що затримувала.
- Це тільки початок, - сказала вона, подивившись на Джейка.
- Вони нас не відпустять.
- Тоді ми теж не будемо грати за їхніми правилами, - відповів він, допомагаючи їй піднятись.
Вони кинули склад, але відчуття небезпеки залишалося.
Лідія і Томас не просто грали - вони змушували Емму і Джейка боротися на їхніх умовах, і це було лише першим ходом у цій жорстокій грі.

Після того, як Емма та Джейк знешкодили першу бомбу, вони повернулися до машини. Дощ продовжував литися стіною, і в повітрі відчувалося напруження. 
Емма розуміла: Лідія і Томас так просто не зупиняться.
її телефон завібрував.
Повідомлення:
" Гарна спроба. Але ми знаємо, що тобі ще не кінець. Наступний хід - твій. Координати вже в дорозі, час пішов."
Емма подивилася на Джейка.
- У них завжди є запасний план, - сказала вона, намагаючись приховати тривогу.
Через кілька секунд прийшло друге повідомлення з новими координатами. Джейк швидко ввів їх у GPS і нахмурився.
- Це торговий центр? - здивовано запитав він.
- Чорт забирай, - прошепотіла Емма. - Вони підвищують ставки.
Вони прибули на місце через 20 хвилин. Торговий центр вже закривали, але всередині ще залишалося пару людей: працівники та поодинокі відвідувачі. Емма і Джейк швидко ввійшли, обережно оглядаючи приміщення.
На центральному майданчику, біля великого фонтану, стояв яскравий червоний рюкзак. На ньому миготіла лампочка.
- Ось це виглядає погано, - сказав Джейк, наближаючись до рюкзака.
Емма помітила ще одну записку, прикріплену до рюкзака.
" Ця гра стає цікавішою. У тебе 15 хвилин. Або ти знешкодиш бомбу, або вибирай, кого рятувати. Ох, і не забудь: тепер ти приманка."
- Приманка? - здивувалася Емма.
- Вони хочуть зібрати тут поліцію, - відповів Джейк, кидаючи погляд на людей у залі. - І підставити нас.
- Ми не можемо залишити цих людей, - сказала Емма, її голос звучав рішуче.
Вона присіла біля рюкзака, щоб почати оглядати його, але раптом почула звук сигналізації.
- Шо за.... - Джейк повернувся до входу. Двері торгового центру закрилися, і всередині заграла система пожежної евакуації.
- Вони хочуть створити хаос, - зрозуміла Емма.
У цей момент на другому поверсі з'явилися Лідія і Томас. Вони дивилися вниз, ніби спостерігаючи за сценою театру.

- Час йде Еммо! - крикнула Лідія, її голос лунав із гучномовця.
Емма відчула, як час стискається. Їй потрібно було діяти швидко.
Джейк почав евакуювати людей, кричати, щоб усі рухалися до запасного виходу. Емма залишилися одна, аналізуючи дроти.
Раптом їй на телефон прийшло ще одне повідомлення. Це був відеозапис: на ньому був один із працівників центру, зв'язаний і зі страхом у очах. На відео з'явився Томас.
- Якщо ти знешкодиш бомбу, ми підірвемо іншу. Обирай, Еммо. Ще 5 хвилин.
Емма відчула, як її охоплює паніка. Вона подивилася на таймер, що миготів на рюкзаку: 04:37.
- Джейк! - крикнула вона, коли він повернувся до неї. - Їх дві. Нам треба знайти другу.
- Де? - він підбіг до неї.
- Вони не скажуть, але це десь поруч, - відповіла вона. - Інакше весь цей спектакль не мав би сенсу.
Джейк швидко кинувся оглядати територію, а Емма продовжила працювати з рюкзаком. Таймер все ще йшов.
Раптово Джейк почув слабке пищання десь біля дитячого майданчика. Там, серед іграшок, була прихована друга бомба.
- Я знайшов її! - крикнув він, але зрозумів, що часу зовсім не залишалося.
- Вимикай! - кричала Емма, працюючи з першою бомбою.
Джейк кинувся до другої. Він ніколи не займався такими речами, але покладався на підказки Емми. У кімнаті лунав лише звук таймерів, які відраховували останні секунди.
В останню мить вони одночасно перерізали троти. Обидва таймера зупинилися на 00:02.
Емма впала на підлогу, важко дихаючи Джейк повернувся до неї, його обличчя було напруженим.
- Вони майже виграли, - сказав він.
- Але не сьогодні, - відповіла Емма, хоча знала, що це лише черговий хід у їхній смертельній грі.
На балконі другому поверсі Лідія і Томас мовчки дивилися на них, перш ніж зникнути у темряві.

Після подій у торговому центрі Емма і Джейк повернулися до своєї тимчасової бази - невеликого будинку на околиці міста. Лише-но вони увійшли, як їх зустріло ще одне повідомлення
" Думаєш, ти все контролюєш, Еммо? Тепер твої ходи вирішуватимуть не лише твою долю, але й долі тих, хто поруч. Нові координати вже тут, Але не забудь кожна твоя помилка коштуватиме ще дорожче. "
Джейк ударив кулаком по столу.
- Це переходить усі межі. Ми маємо знайти їх і закінчити це раз і назавжди.
- Вони нас випереджають, - сказала Емма, її голос був твердим, хоч і втомленим. - Вони знають, що ми не підемо за їхніми умовами.
Вона знову відкрила GPS і побачила нові координати. Цього разу це був міський парк.
- Вони хочуть показати, що можуть завдати удару навіть у людному місці, - тихо сказала вона.
- Ми підемо разом, але цього разу я не дозволяю їм загнати нас у глухий кут. - додав Джейк, перевіряючи зброю.

Вони дісталися парку під прикриттям ночі. Ліхтарі кидали слабке світло на алеї, і довкола було тихо, занадто тихо для такого місця.
Емма помітила коробку, встановлену біля великого фонтану. На ній світилася кнопка і був прикріплений планшет.
Вона зупинилася, дивлячись на нього, поки Джейк прикривав її.
- Це знову якась гра, - сказала вона, обережно підходячи ближче.
Вона активувала планшет, і на екрані з'явилося обличчя Лідії.
- О, ви чудово справляєтеся, - сказала Лідія, її усмішка була холодною. - Але як вам такі правила?
На екрані з'явився відеозапис: двоє заручників сиділи в темному приміщенні, зв'язана. Це були люди, яких Емма впізнала -її старий знайомий із минулого та дівчина, яка працювала волонтером у місцевому центрі.
- Ось ваш вибір, - продовжила Лідія. - Один із них виживе, а інший - ні. Координати їхніх місць уже у вас. Але часу обмаль, і ви не зможете врятувати обох.

Вони дісталися парку під прикриттям ночі. Ліхтарі кидали слабке світло на алеї, і довкола було тихо, занадто тихо для такого місця.
Емма помітила коробку, встановлену біля великого фонтану. На ній світилася кнопка і був прикріплений планшет.
Вона зупинилася, дивлячись на нього, поки Джейк прикривав її.
- Це знову якась гра, - сказала вона, обережно підходячи ближче.
Вона активувала планшет, і на екрані з'явилося обличчя Лідії.
- О, ви чудово справляєтеся, - сказала Лідія, її усмішка була холодною. - Але як вам такі правила?
На екрані з'явився відеозапис: двоє заручників сиділи в темному приміщенні, зв'язана. Це були люди, яких Емма впізнала -її старий знайомий із минулого та дівчина, яка працювала волонтером у місцевому центрі.
- Ось ваш вибір, - продовжила Лідія. - Один із них виживе, а інший - ні. Координати їхніх місць уже у вас. Але часу обмаль, і ви не зможете врятувати обох.
Емма відчула, як її серце стиснулося.
- Це занадто, Лідіє, - прошепотіла вона, але запис продовжувався.
- О, і ще дещо, - сказала Лідія.
- Якщо не встигнете врятувати хоча б одного, ми підірвемо весь район.
У вас є 30 хвилин.
Годинник вже пішов.
- Ми не можемо залишити їх! - вигукнула Емма, паніка почала брати верх.
- Ми маємо розділитися, -  твердо сказав Джейк. Ти йди до одних координат, я до інших.
- Це ризиковано! - заперечила вона.
- А залишити людей помирати - ні? - Джейк подивився на неї. - впораємося, але тільки якщо будемо діяти швидко.
Емма вдихнула, намагаючись зібратися.
- Гаразд. Але якщо щось піде не так...
- Нічого не піде не так, - перебив її Джейк. - Ми закінчимо це.
Емма кинулася до перших координат. Приміщення виявилося старим підвалом. Двері були замкнені, але вона зламала замок і ввійшла.
усередині був її знайомий, прив'язаний до стільця. Таймер на бомбі, прикріплений до нього, показував6 10:24.
- Тримайся, я тебе звільню, - сказала вона, працюючи з мотузками.
Тим часом Джейк дістався до покинутої автозаправки. Він знайшов дівчину в підсобці. Таймер на її бомбі теж відраховував останні хвилини.
- Все буде добре, - сказав він, працюючи над механізмом.
Час спливав. Емма з останніми зусиллями перерізала дроти, запинивши таймер на 00:45.
Джейк також встиг: його бомба зупинилася на 00:30.
- Ми це зробили, - прошепотіла Емма, почувши голос Джейка в навушнику.
Але раптом у навушниках пролунав сміх Лідії.
- Ви думаєте, що це перемога?
Це лише початок.
Зненацька з сусідньої будівлі пролунав вибух. Емма і Джейк кинулися до виходу, розуміючи, що Лідія продовжує грати за своїми правилами.

Емма і Джейк ледве встигли відпочити після попереднього завдання. Здавалося, вони виграли, але обидва розуміли, що це лише чергова пастка.
Їхній спокій порушив звук вхідного дзвінка на планшеті. На екрані знову з'явилися Лідія і Томас. Вони сиділи в темному приміщенні, їхні обличчя були сповнені задоволення.
- Ну що, ви готові до наступного раунду? - промовила Лідія з іронічною усмішкою.
- Ми не будемо грати за вашими правилами, різко відповіла Емма, її погляд був холодним.
Томас засміявся.
- Але ти вже граєш, - сказав він. - І тепер у тебе менше часу, ніж раніше.
На екрані з'явилася карта з новими координатами. Лідія продовжила:
- Ми трохи ускладнили гру.
Цього разу в небезпеці не двоє, а десятеро. Всі вони перебувають у різних точках, і вам доведеться вирішити, кого врятувати, а кого ні. О, і ще: один із них - ваш друг, Джейку, сподіваюсь, ви зробите правильний вибір.
Після цих слів зв'язок обірвався, залишивши Емму і Джейка сам на сам із новими завданнями.
Вони швидко переглянули карту. Точки були розкидані по всьому місту, але одна виділялася - вона знаходиться ближче за інших і була  позначена червоним.
- Почнем звідси, - сказав Джейк, завівши машину.
Вони прибули до покинутої школи. Усередині було тихо, але в повітрі відчувалася небезпека Вони обережно увійшли, шукаючи заручника.
- Тут хтось є, - прошепотіла Емма, вказуючи на другий поверх.
Вони піднялися і знайшли чоловіка, прив'язаного до стільця.
На грудях у нього була прикріплена вибухівка, а таймер показував 15:00
- Це Брайан, - сказав Джейк, побачивши чоловіка. - Мій старий напарник.
Брайан підняв голову і слабко посміхнувся.
- Джейку... я думав, ти більше не повернешся в це пекло, - сказав він.
- Тримайся, ми витягнемо тебе, - відповів Джейк.
Емма вже аналізувала вибухівку. Вона побачила кілька дротів, але один із них був підключений до іншого пристрою.
- Це пастка, - сказала вона. - Якщо ми знімемо бомбу, це може активувати ще один вибух у іншій точці.
- У нас немає вибору, сказав Джейк.
Емма кинула на нього швидкий погляд і почала працювати. Таймер стрімко зменшувався: 10:00, 09:30, 09:00.
- Еммо, швидше, - сказав Джейк озираючись.
- Це складніше ніж здається! - відповіла вона.
Тим часом у планшеті знову з'явилося повідомлення. Це була Лідія.
- Ви такі передбачувані, - сказала вона. - Але чи встигнете ви врятувати решту?
На екрані з'явилося відео: заручники в інших точках кричали і благали про допомогу.
- Вони хочуть, щоб ми розпилили свої сили, - сказала Емма, коли її пальці працювали над дротами. - Ми не можемо бути всюди одночасно.
- Тоді нам потрібно знайти основний центр управління, - відповів Джейк. - Вони не просто залишають підказки, у цього хаосу є мета.
- Спочатку ми врятуємо Брайана, а потім розберемося, сказала Емма.
В останню мить вона перерізала правильний дріт, і таймер зупинився на 00:17.
Брайан тяжко дихав, але був у безпеці.
- Тепер потрібно рухатися далі, - сказав Джейк. - І знайти їх штаб.
- Або вони знайдуть нас першими, - додала Емма, дивлячись на темряву за вікном.

Емма і Джейк стояли в занедбаному складі, куди їх привели нові координати. У повітрі відчувалася напруга - кожен їхній рух міх стати пасткою. В центрі кімнати стояв невеликий стіл, на якому була коробка із замком. Поруч лежав черговий планшет із відеоповідомленням.
На екрані з'явилося обличчя Лідії.
- Ви вже, мабуть, втомилися, - сказала вона з притворною співчутливістю. - Але ваша дорога ще не закінчена. Перед вами черговий ключ до гри.
усередині коробки - карта, яка приведе вас до наступної точки. Але щоб відкрити її, знадобиться те, що належить вам.
Джейк нервово подивився на коробку.
- Вони знову щось задумали, - сказав він, перевіряючи приміщення на наявність пасток.
Емма подивилася на кулон, який висів у Джейка на шиї. Його блискуча поверхня, здавалось, нагадувала про те, що вони пропустили важливу деталь.
- Вони хочуть, щоб ми використали кулон, - сказала вона.
Джейк подивився на нього, і зняв його, він дав його Еммі.
- Думаєш це ключ? - запитав Джейк, наближаючись до коробки.
- Знаю. Лідія завжди була схиблена на символах і старих речах. У цьому кулоні має бути щось більше, ніж здається.
Емма піднесла кулон до замка. Він ідеально підійшов у паз.
Повернувши кулон, вона почула клацання. Коробка відкрилася.
Усередині була карта із зазначеною локацією. Але разом із нею вони знайшли ще один предмет - невеличкий флеш-накопичувач.
- Що це? - здивувався Джейк, беручи флешку.
- Відповіді, - сказала Емма. Її очі спалахнули, ніби вона зрозуміла щось важливе.
Вона підключила флешку до планшета. На екрані з'явилися старі файли - листи, фотографії, які показували зв'язок Лідії та Томаса з її минулим.
- Ось воно,прошепотіла Емма. - Кулон був частиною цієї гри з самого початку. Це ключ до розгадки.
Джейк нахилився ближче, переглядаючи файли.
- Вони використали цей кулон як спосіб маніпуляції, - сказав він. - Але тепер це наш козир.
Емма знову подивилася на кулон. Вона розуміла, що він не лише відкривав коробку, але й вів її до істини.
- Ми знайдемо їх, - сказала вона, стискаючи кулон у руці. - І закінчимо цю гру.
- Почнемо з цієї карти, - сказав Джейк, показуючи локацію. - Але тепер ми гратимемо за своїми правилами.

Емма і Джейк прибули на фінальну локацію - занедбану фабрику на околиці міста. Усе приміщення було залите тьмяним червоним світлом аварійних ламп, а сирена гучно лунала, додаючи більше напруги. Лідія і Томас вирішили закінчити гру гучно, і кожна хвилина наближала вибух.
- Тут все заміновано, - сказав Джейк, озираючись. - Це їхній останній крок.
- І наш, якщо ми не знайдемо спосіб зупинити це, - відповіла Емма, стискаючи кулон у руці.
На планшеті з'явилося останнє повідомлення від Лідії.
- Вітаю вас у фіналі, - її голос був спокійним, але повним насмішки. - Перед вами - головний механізм. У вас є 10 хвилин, щоб зупинити вибух. Але є одна умова: потрібен код.
Емма знову подивилася на кулон. Вона зрозуміла, що він є ключем, але як саме його використати?
Вони кинулися до центрального пристрою, розташованого посеред великої зали. Це була складна панель із численними екранами і дротами. У центрі знаходився невеликий отвір, і Емма зрозуміла - кулон має підійти.
- Здається, він має відкрити цей механізм, - сказала вона, вставляючи кулон у отвір.
Кулон клацнув, і на екрані з'явився цифровий код. Але раптом за спинами героїв почувся сміх.
- Ви справді думаєте, що все так просто? - промовила Лідія, виходячи з тіні з пістолетом у руці. Поруч стояв Томас із ножем.
- Відходьте від панелі, або все закінчиться для вас прямо тут, - сказала вона, націлившись на Емму.
Джейк повільно підняв руки, але Емма не відставила.
- Гра закінчиться зараз, але не для нас, - сказала вона, швидко витягаючи кулон із панелі й кидаючи його прямо в Лідію.
Кулон влучив у неї, і на мить вона втратила рівновагу. Джейк скориставшись моментом, кинувшись до Томаса. Емма намагалася повернутися до  панелі, але Лідія вистрілила. Куля зачепила Емму в плече, і вона впала, притискаючи рану.
- Ні! - закричав Джейк, вибиваючи зброю з рук Томаса.
Попри біль, Емма повзла до панелі, тримаючи кулон у руці. Кожен рух здавався нескінченним, але вона знала, що часу майже не залишилося.

На екрані таймер показував 00:30.
Лідія кинулася до Емми, але Джейк вчасно збив її з ніг.
Емма вставила кулон назад у панель і ввела код, який з'явився на екрані. З останнім клацанням механізм зупинився, і таймер завмер на 00:05.
Тиша наповнила приміщення.

Лідія і Томас лежали зв'язаними на підлозі, коли прибула поліція.
Джейк сидів поруч із Еммою, тримаючи її за руку. Її рана була серйозною, але не смертельною.
- Це було б неможливо без тебе, - сказав він, дивлячись на неї.
Емма слабко усміхнулася.
- І без кулона, - додала вона, стискаючи його в руці.
Ця гра закінчилася. Але Емма знала: це був лише початок її боротьби з минулим і майбутнім.

Ніч була спокійною, як вперше за довгий час. Емма сиділа на балконі, загорнувшись у плед, і дивилася на зоряне небо. Рана на плечі ще боліла, але біль здавалася незначною порівняно з тим, що вони пережили.
Джейк вийшов із кухні, тримаючи в руках дві чашки чаю. Він поставив одну перед Еммою і сів поруч.
- Не спиш? - запитав він, кинувши на неї уважний погляд.
Емма усміхнулася.
- Стільки всього сталося... важко просто взяти і відпустити думки.
Джейк кивнув, дивлячись у далечінь.
- Ти сильніша, ніж думаєш, - сказав він. - Я бачив, як ти боролася, як не здавалася навіть тоді, коли здавалось, що шансів більше немає.
Емма подивилась на нього.
- Якби не ти, я б не впоралася.
Він повернувся до неї, і в його очах читалася сила, але сильна впевненість.
- Ми впоралися разом.
Між ними тиша - не зручна, а наповнена розумінням. Емма простягнула руку і торкнулася його долоні.
- Джейку, ти завжди був поруч, навіть коли я сама сумнівалася в собі. Я хочу, щоб ти знав... це для мене важливо.
Він злегка стиснув її руку.
- Я радий, що зміг бути для тебе тим, ким ти була для мене - джерелом сили.
Емма відчула, як її серце калатає швидше. Її почуття до Джейка, які вона намагалася приховати протягом  всієї гри, тепер ставили очевидними.
- Ти залишишся? - запитала вона тихо, боячись, що відповідь може зруйнувати цей момент.
Джейк усміхнувся і злегка нахилився ближче.
- Якщо ти цього хочеш, я залишусь.
Їхні погляди зустрілися, і в цей момент слова стали зайвими. Емма зрозуміла, що знайшла в Джейку не просто союзника а людину, яка стала її опорою.

Вони сиділи поруч, слухаючи нічний вітер, який приносив відчуття нового початку. Їхня боротьба закінчилася, але стосунки лише починалися, обіцяючи щось більше, ніж обидва могли собі уявити.