Лазанья для Оленки від дурних думок

Лазанья для Оленки від дурних думок

1 пачка листів для лазаньї

Пів кілограма яловичини

Пів кілограма курятини

Пів кілограма сиру

1 літр молока

100 грамів масла

5 столових ложок томатної пасти, або 3 великі томати

70-100 грамів борошна

Дрібка мускатного горіха

Сіль, перець до свого смаку

1 велика цибулина

2 зубчики часнику

Пів пляшки сухого червоного вина

Коли Оленка прибігла до мене додому у суботу, я гадала, що трапився як мінімум армагедон. Вона кричала щось про розбите серце та аборт, розмахувала руками та повторювала, що матір зішле її до монастиря.

Знаючи сестру, можу припустити, що це чергова її істерика від того, що щось пішло не за її планом. Але все виявилось значно складніше.

Проживши у шлюбі три роки, моя люба старша сестричка так і не змогла завагітніти та покинула свого чоловіка, відмовляючись визнати одну просту істину – це не через те, що він її не кохає. Просто іноді люди, навіть дуже сильно кохаючи не можуть завести дитинку. 

І ось, за три місяці після розлучення, вона прибігає до мене, розмахуючи ручкою, в якій затиснутий тест на вагітність. Ця дурепа таки завагітніла, але оскільки розлучилась уже з Назаром, то не хоче йому про це казати, а дізналась про все лише зараз, бо списувала відсутність менструації та нудоту на нерви. 

– Заспокойся, сядь та поясни, – моя красуня-сестра сиділа у крихітній кухні орендованої квартири та ридала ридма, все ще не випускаючи тест із рук.

–  Яке заспокойся??? Я як людям в очі дивитися буду? Що люди скажуть?

– А тобі дуже є діло до того, що вони скажуть? – піднявши ясно-блакитні очі, вона окинула мене здивованим поглядом та знову заголосила.

– Добре тобі казати. Ти ніколи не думала про те, яке враження справляєш на інших людей. Все тобі до одного місця. А я? Золота медаль зі школи, червоний диплом з університету..

– Ага, і грамота за конкурс Петра Яцика. Знаю я це. Оленко, тобі 29 років, може досить вже думати що про тебе подумають люди? Тішся, що вони взагалі думати вміють. Ти ту дитину хочеш?

– Звісно хочу, я через це і з Назаром розлучилась.

– Дурепа, – діставши з холодильника мʼясо, вирішила готувати лазанью, щоб і руки чимось зайняти й сестру ненароком не прибити за її безпробудну дурість.

– Як матері сказати?

– Тобі майже 30, яка різниця що матір подумає та скаже? Яке тобі діло до якихось людей? Все життя лиш те і робиш, що думаєш про думки інших. Своєю головою жити час.

– Багато ти знаєш! 

Увімкнувши мʼясорубку, аби не чути потоку її дурні, задумалась про те, що ж робити? Назар її кохає, вона кохає його. В них буде дитина. І наче ж все просто? А ні! Ці два барани все ніяк не втямлять, що життя це не радісна прогулянка по волошковому полі, а тернистий шлях гірським хребтом – один невірний крок і зірвешся та полетиш донизу. 

Коли мʼясо було перекручене у фарш, а Оленка нарешті відпустила той злощасний тест та добре вимила руки, посадила її різати цибулю, хай хоч якась користь буде від її присутності.

– Ти Назару повідомила?

– Ні, – вилаявшись, коли на мене бризнула олія, щойно вкинула цибулю та часник в пательню, перевела погляд на сестру. Невже у її вагітній голові геть не залишилось мозку?

– І як ти собі це уявляєш? Місто у нас невелике, рано чи пізно, або добрі люди донесуть, або сам побачить. І що тоді?

– Скажу, що не від нього! – гордо задерши підборіддя, сестра вкинула фарш до цибулі, що вже підсмажилась та взялась помішувати все це, поки я бризкала руку пантенолом.

– І він звісно ж не впізнає у дитині своїх рис? 

– Нічого він не впізнає. А може взагалі дитина на нього схожою не буде, – вельми сумнівно, якщо врахувати, що він – чорнявий, кучерявий та з темними очима, а Оленка має світло-русе волосся, бліду шкіру та світлі очі. Домінантні гени, як не крути. Елементарний курс біології зі школи.

– Воно того взагалі варте? 

– Не лізь у душу, – відмахнулась вона, пропускаючи мене до вже готового фаршу з томатною пастою. Додати пʼять ложок, перемішати й трохи просмажити. Після цього влити пів пляшки вина, посолити та поперчити до свого смаку і вкинути дрібку орегано.

– Ти прийшла до мене, тому що більше немає до кого. Тож хочеш ти цього чи ні, а я лізтиму. Не можу дивитись на те, як ти псуєш життя собі та моєму майбутньому племіннику. Назар дізнається і все стане ще гірше. Розкажи йому.

– Ні! – вперлась вона, розтоплюючи у великому ківші з товстим дном, пів пачки масла, – Поки сам не прийде перепросити – ані слова не скажу!

– Та за що перепрошувати? – вимкнувши під пательнею з фаршем вогонь, всипала до розтопленого масла борошно і відсунувши сестру, почала помішувати те все, поки борошно не стало золотистим, – Молоко додай і мішай, аби грудочок не було!