Креветки по-грецьки від Діодора

Креветки по-грецьки від Діодора

12 великих креветок

4 томати

80 мілілітрів оливкової олії

1 цибуля шалот

2 зубчики часнику

1 перчик чилі

Сіль, перець до свого смаку

70 мілілітрів Узо (грецька горілка)

200 грамів фети

Четвертина пучка базиліку

Орегано на смак

З Діодором ми познайомились випадково. Я приїхала до Одеси на відпочинок, він теж прилетів у це місто. Мета у нас була різна – він прилетів у робочих справах, я у справах духовних – вигуляти літні сукні, вигрітись на сонечку та з новими силами поринути в роботу. 

Та й зустрітися ми не повинні були б. Зазвичай, жінки не знайомляться з чоловіками за таких обставин, а чоловіки не цікавляться жінками, що криють їх триповерховою лайкою на своїй ламаній англійській. Та наш спільний рівень іноземних мов і став тим ключем для взаєморозуміння. 

Діодор прибив мене дверима, коли я вибігала з кавʼярні. От просто прибив! І не знайшовши нічого краще, я почала кричати на нього. А коли зрозуміла, що він не говорить українською, то на всю Дерибасівську заволала “Фак ю!” та погналась до готелю аби зняти сукню, на яку розлила гаряче, мов саме пекло, еспресо.

Та на мій подив, дивний мужик побіг слідом. Я втікала, кричучи що за мною женеться маніяк, він біг і щось кричав невідомою мені мовою. Поки біля ресторанчика з дивною назвою та устрицею на вивісці, я не перечепилась через бруківку і не полетіла на дорогу. Тоді то Діодор мене і спіймав.

Я не знала грецької, він не знав української. З англійської я знала лиш один вислів, яким і привернула його увагу. Тому ми спілкувались мовою жестів. Чоловік смішно показував пантоміми, я намагалась відповідати. За допомогою серветок та холодного лате, яке прикладала до декольте, мій опік (хоча який там опік) було подолано. А наступні 5 днів я провела як найзахопливішу пригоду свого життя.

До готелю я того вечора так і не повернулась. Якби про це дізналась моя матір, то спалила б на вогнищі, але оскільки після розриву з Ростиславом я сказала, що заміж не вийду – батьки відмовились від мене. То і звітувати перед ними я не зобовʼязана. 

Ми плавали в морі, зустрічали світанок на березі та мовчки тримались за руки. Я не стану тобі розповідати про нього, як про коханця. Сама розумієш, ще зацікавишся і полетиш шукати 😀

Та в останню нашу спільну ніч, попри те, що ми мовчали, Діодор пішов у кухню та вирішив приготувати прощальний сніданок.

У нас майже не було продуктів, у холодильнику сиротливо валялись кілька креветок, цибулина, томати та пачка фети. І звісно ж пляшка узо що і стала одним із ключів для взаєморозуміння. 

Не вважай мене легковажною, хоч такою я й була. Та просто знай, що я ні про що не шкодую. І тобі раджу не шкодувати про свої вибори, адже кожен із них приводить нас до таких пригод, про які ми й не сміли мріяти.

Він чистив сирі креветки, поки я різала помідори, сподіваючись, що саме це він і мав на увазі, простягнувши мені ножа. 

У пательні на оливковій олії обсмажувались цибуля та часник, після чого чоловік додав туди дрібно нарізану половинку гострого перцю та дозволив мені вкинути в ароматну суміш томати. 

Поки все це тушкувалось під кришкою, ми встигли розлити охолоджений узо, від якого жахливо несло анісом у келихи та всипавши льоду, спостерігали як за вікном його орендованої квартири сходить сонце. І знаєш, в ту мить я була спокійна та щаслива. Знала, що за шість годин у мене потяг, а ввечері цього ж дня Діодор полетить додому. Я навіть не знаю чи чекав на нього хтось, як не знаю й досі як склалась його доля. Але ті пʼять днів – були дуже щасливим періодом мого життя.

Коли томатна основа була готова, він увімкнув духовку та виклавши у форму томати, обсмажив креветки, вливши у них чарку узо, від чого ті трохи запалахкотіли. 

Викладаючи морепродукти на томатну основу та присипаючи фетою, я запамʼятовувала його наостанок. Великі карі очі пильно дивились на мене, а я розуміла, що відпускаю його зі спокійним серцем. Я не привʼязуюсь до людей. Більше не привʼязуюсь. Лиш з вдячністю приймаю їх у своє життя та з легкістю відпускаю.

За пʼять хвилин у духовці, сир розмʼяк і чоловік дістав ароматну страву до якої простягнув свіжовипечений хліб.

Це був наш останній сніданок разом.

Я назавжди запамʼятала його смагляву шкіру, темне кучеряве волосся та щиру посмішку. І ніколи його не пригадуватиму як помилку. Та коли настає серпень і я повертаюсь до Одеси, то завжди готую цю страву, коли орендую маленьку квартирку на Приморській вулиці, спостерігаючи як над морем підіймається сонце. І в ці миті, мов повертаюсь у минуле.

Будь вдячною людям, що приходять у твоє життя, моя дівчинко. І ніколи не бійся цього. Вони завжди приходять невчасно та неочікувано, не так, як нам того хочеться. Але саме ці люди залишають найкращі спогади, саме вони забарвлюють наше життя у нові, досі незнані кольори та зникають, коли прийде час.