У спадок від улюбленої тітки мені дісталась кулінарна книга. Дізнавшись про це, мама скептично вигнула брову та пробубонівши «ну звісно, нічого свого ж так і не нажила», забула про це.
А я дивилась на стару, пошарпану життям книжку, розуміючи який скарб мені дістався. У тітки Русі не було дітей та чоловіка, тому її у нашій родині дуже не любили, бабуся казала, що тітка егоїстка та витратила життя на свої забаганки, мама завжди додавала, що якби в тітки були діти, вона б так не каталась по світу. І всі приховували за цими репліками свої справжні почуття – вони заздрили, що ця відважна жінка змогла здійснити свої мрії, не йдучи на поступки рідним, а завжди обираючи себе.
«Це не просто рецепти, Світланко, це – моє життя» – крізь роки чую її голос, коли перегортаю першу сторінку. Спершу я не помічаю нічого дивного – простий опис інгредієнтів. Але коли перелік закінчується, щоразу поринаю в одну з історій її життя.