Розділ 16 — «Останній десерт»

О сьомій ранку Мія вже була в університеті.

Вона стояла перед дверима великої конкурсної кухні, стискаючи в руках коробку з продуктами, і намагалася переконати себе, що її пальці тремтять не від хвилювання, а просто тому, що надворі було прохолодно.

Не допомагало.

Сьогодні був фінал.

Останній етап конкурсу.

Останній десерт, який вони мали приготувати разом.

І чомусь саме це лякало її найбільше.

— Ти зараз дірку в підлозі просвердлиш.

Мія різко обернулася.

Даніель стояв позаду з двома стаканчиками кави.

— Я не нервую.

— Звичайно.

— Я серйозно.

— А я серйозно приніс тобі каву.

Він простягнув їй стаканчик.

Мія взяла його й зробила ковток.

— Дякую.

— Без цукру. Трохи молока. Кориця.

Вона подивилася на нього.

— Ти запам'ятав.

— Я багато чого про тебе запам'ятав.

Її серце зробило маленький, абсолютно недоречний кульбіт.

— Не кажи такі речі перед конкурсом.

— Чому?

— Бо я забуду рецепт.

— Ти його й так не читаєш.

— Дуже смішно.

Даніель усміхнувся й поправив пасмо волосся, яке вибилося їй на обличчя.

— Готова?

Мія глибоко вдихнула.

— Ні.

— Добре.

— Добре?!

— Бо я теж.

Вона здивовано подивилася на нього.

— Ти хвилюєшся?

— Дуже.

— Ти?!

— Я живий, Міє.

Вона засміялася.

— Не схоже.

— Просто я краще приховую паніку.

Двері відчинилися, і пані Марта запросила учасників до зали.

На великих столах уже стояли таблички команд. Судді зайняли свої місця, камери університетського медіацентру почали знімати фінал.

Софія, Макс і Ліза махали їм із глядацької зони.

— Міє! Даніелю! Ви зможете!

Мія усміхнулася.

Даніель нахилився до неї.

— Чуєш?

— Що?

— У нас уже є фан-клуб.

— Це мої друзі.

— Тепер і мої.

— Не привласнюй їх.

— Пізно.

Мія засміялася, але щойно почула голос пані Марти, усмішка зникла.

— Фінальне завдання: створити авторський десерт, який найкраще покаже вашу команду. У вас дві години.

Дві години.

Мія подивилася на Даніеля.

Він уже діставав ваги.

— Не дивись на мене так, — сказав він.

— Як?

— Ніби збираєшся додати щось без мого відома.

— Я просто думаю.

— Це ще страшніше.

— Даніелю!

Він усміхнувся.

— Гаразд. Що ти придумала?

Мія відкрила коробку.

— Яблука. Малина. Кориця. Карамель. І ніжний крем.

Даніель подивився на неї.

— А основа?

— Пісочна.

— Температура?

— Сто сімдесят п'ять.

— Час?

— Ти вже починаєш.

— Я просто уточнюю.

Мія поклала руку йому на плече.

— Ми домовлялися.

— Про що?

— Ти не контролюєш усе.

Даніель накрив її руку своєю.

— А ти не руйнуєш усе.

— Домовились.

— Домовились.

Вони почали працювати.

Мія замішувала тісто, Даніель відміряв інгредієнти. Потім вони помінялися: він займався основою, вона готувала малиновий прошарок.

Кухня поступово наповнювалася ароматами масла, кориці та карамелі.

Навколо метушилися інші команди.

Хтось уже нервово просив додаткове борошно.

Хтось упустив миску.

Одна команда навіть спалила шоколад.

А Мія з Даніелем працювали майже мовчки.

Не тому, що їм не було чого сказати.

Вони просто вже знали одне одного достатньо добре.

— Ліворуч, — тихо сказав Даніель.

Мія подала йому миску.

— Дякую.

— Ножиці.

Вона передала.

— Лопатка.

— Тримай.

— Мія.

— Що?

— Яблука.

Вона подивилася на нього.

— Що з ними?

— Ти забула додати корицю.

Мія завмерла.

— Точно.

Вона схопила баночку.

Даніель засміявся.

— Не смійся.

— Я не сміюся.

— У тебе очі сміються.

— Це твоя фраза.

— Ні, моя була про те, що ти хаотична.

— А ти занадто точний.

— Ідеальна команда.

Мія усміхнулася.

— Ідеальна.

На останніх двадцяти хвилинах почалася справжня паніка.

Крем виявився трохи рідшим, ніж вони очікували.

Мія нервово дивилася на нього.

— Даніелю…

— Я бачу.

— Ми не встигнемо.

— Встигнемо.

— А якщо ні?

Він відклав вінчик і взяв її за руку.

— Міє. Подивись на мене.

Вона підняла очі.

— Ми вже виграли.

— Але конкурс…

— Я не про конкурс.

Вона мовчала.

— Я про нас, — сказав він тихо. — Що б зараз не сталося, я не хочу, щоб ти думала, ніби цей день щось змінить між нами.

Мія відчула, як у грудях стискається від хвилювання.

— Ти справді думаєш, що я можу про це забути?

— Ні.

— Тоді перестань боятися.

Даніель усміхнувся.

— Це ти зараз мені кажеш?

— Так.

— Тоді добре.

Він стиснув її руку.

— Разом?

Мія кивнула.

— Разом.

Вони повернулися до десерту.

Останні хвилини промайнули майже миттєво.

Мія виклала крем.

Даніель додав карамель.

Вона розклала свіжу малину.

Він акуратно поставив останній елемент.

Таймер задзвенів.

— Час вийшов!

Мія завмерла.

Вони подивилися на свій десерт.

Він був не ідеальним.

Але він був їхнім.

Даніель взяв її за руку під столом.

— Як думаєш?

Мія подивилася на нього й усміхнулася крізь хвилювання.

— Думаю…

Вона стиснула його пальці.

— Що б не сказали судді, я рада, що саме ти був поруч.

Даніель нахилився ближче.

— А я радий, що саме ти була моїм партнером.

І в цей момент вони обоє зрозуміли: цей фінал був уже не про перемогу.

Він був про них. 

Після завершення фінального етапу всі команди відійшли від столів. Судді почали оглядати десерти, щось записували у свої блокноти, перешіптувалися між собою.

Мія стояла поруч із Даніелем і нервово крутила в пальцях край фартуха.