РОЗДІЛ 15. «Знайомство з батьками»

Після закриття кафе Мія ще довго не поспішала додому. Вони з Даніелем прибрали кухню, склали продукти, перевірили холодильники й навіть посперечалися через те, хто завтра зранку буде першим на роботі. Звичайний вечір, який чомусь зовсім не хотілося закінчувати. Коли вони нарешті вийшли на вулицю, Мія взяла Даніеля за руку, але кілька хвилин ішла мовчки. Він одразу це помітив.

— Ти щось хочеш сказати?

— Можливо.

— Це «можливо» мені вже не подобається.

Мія засміялася, але було видно, що вона хвилюється.

— Даніелю…

— Мм?

— Мої батьки хочуть із тобою познайомитися.

Він зупинився.

— Що?

— Мої батьки. Хочуть. З тобою. Познайомитися.

— Я почув.

— Тоді чому ти так дивишся?

— Тому що це звучить страшніше, ніж фінал конкурсу.

Мія розсміялася.

— Не перебільшуй.

— Міє, твій тато вже бачив мене?

— Так.

— І він знає, що я твій хлопець?

— Знає.

— І все одно хоче зі мною познайомитися?

— Саме так.

Даніель провів рукою по волоссю.

— Чудово.

— Ти нервуєш?

— Ні.

— Ти щойно сказав «чудово» таким голосом, ніби тебе запросили на допит.

— Я просто хочу справити хороше враження.

Мія підійшла ближче й поправила комір його куртки.

— Тобі не потрібно нікого вражати.

— Легко тобі говорити.

— Я буду поруч.

Він подивився їй в очі.

— А якщо твій тато мене не полюбить?

— Тоді доведеться пережити.

— Дякую за підтримку.

— Я можу сказати йому, що ти вмієш пекти.

— Це врятує мене?

— Ні.

Вони обоє засміялися.

Але за сміхом у Даніеля все одно залишалося хвилювання. Це було вже не просто побачення чи вечеря. Це був момент, коли він мав зустріти людей, які знали Мію все її життя. Її батьків.

І йому раптом стало дуже важливо, що вони про нього подумають.

Наступного дня Мія стояла біля дзеркала вдома й уже втретє змінювала сережки.

— Мамо, ти думаєш, так нормально?

Олена визирнула з кухні.

— Міє, ти йдеш не на весілля.

— Я знаю.

— Тоді чому ти вже двадцять хвилин вибираєш сережки?

— Бо сьогодні Даніель прийде.

Олена усміхнулася.

— Ти хвилюєшся більше за нього.

— Неправда.

— Правда.

Сергій, який сидів у вітальні, озвався:

— Я теж хвилююся.

Мія повернулася до нього.

— Тату!

— А що? Я хочу нормально познайомитися з хлопцем моєї доньки.

— Ви обоє поводитеся так, ніби він приїжджає просити моєї руки.

Сергій подивився на Олену.

— А що, не проситиме?

— Тату!

Олена засміялася.

— Сергію, не лякай дитину.

— Я її не лякаю. Я просто цікавлюся.

Мія закрила обличчя руками.

— Я вже шкодую, що вас познайомила.

— Пізно, — сказала мама. — Тепер він наш.

Мія усміхнулася.

І саме в цей момент пролунав дзвінок у двері.

Вона завмерла.

Сергій піднявся.

— Ну що?

— Що?

— Іди відкривай.

Мія глибоко вдихнула.

— Боже…

Вона відчинила двері.

На порозі стояв Даніель із невеликою коробкою в руках.

— Привіт.

— Привіт.

— Я… це вам.

Мія глянула на коробку.

— Ти приніс десерт?

— А що я мав принести? Квіти?

— Правильно зробив.

— Я подумав, що десерт безпечніший.

— Не знаю. Мій тато може почати оцінювати його за рецептом.

— Я готовий.

З кухні почувся голос Сергія:

— Я все чув!

Мія закрила очі.

— Почалося…

Даніель тихо засміявся.

— Ну що, веди мене на мій перший сімейний конкурс.

— Тільки не називай це конкурсом.

— Домовились.

Вона взяла його за руку.

— Ходімо.

І вперше Даніель переступив поріг її дому не просто як хлопець, який прийшов забрати Мію на прогулянку.

Цього разу він прийшов знайомитися з її родиною.

І чомусь саме це змусило його серце битися набагато швидше. 

Даніель зайшов до будинку й одразу відчув, що хвилюється набагато сильніше, ніж хотів показати. Мія тримала його за руку й усміхалася, ніби все було абсолютно нормально, але він помітив, як вона сама час від часу нервово поправляє волосся. У кухні на них уже чекали Олена та Сергій.

— Добрий вечір, — привітався Даніель.

— Добрий, — відповів Сергій і потиснув йому руку. — Нарешті познайомимося нормально.

— Тату, ви вже знайомі.

— Побачити людину в кафе — це одне. Посидіти за одним столом — зовсім інше.

— Ой, почалося, — прошепотіла Мія.

Олена підійшла до Даніеля й усміхнулася.

— Не хвилюйся. Ми не страшні.

Даніель кинув короткий погляд на Сергія.

— Я вже зрозумів.

Сергій засміявся.

— А хлопець із почуттям гумору. Це добре.

Мія полегшено видихнула.

— Ну от. Бачиш? Ніхто тебе не з'їв.

— Поки що, — тихо відповів Даніель.

Вони сіли за стіл. Олена поставила вечерю, а Даніель поклав принесену коробку з десертом.

— Це вам.

— Сам приготував? — одразу запитав Сергій.

— Так.

Мія повернулася до нього.

— Ти ж казав, що це просто десерт.

— Я не знав, що буде перевірка.

— Буде, — абсолютно серйозно сказав Сергій.

Олена засміялася.

— Сергію, залиш хлопця в спокої.

— Я просто цікавлюся.

— Ага, — пробурмотіла Мія. — Зараз буде двадцять питань.

— Не двадцять, — відповів батько. — П'ятнадцять.

Даніель не втримався від сміху.

— Добре. Я готовий.

Сергій подивився на нього уважніше.

— Тоді перше. Давно ви разом?

Мія відкрила рот, але Даніель відповів першим:

— Не дуже давно. Але я відчуваю, ніби знаю її набагато довше.

Мія подивилася на нього й мимоволі усміхнулася.

Олена це помітила.

— І як ви взагалі познайомилися?

— На конкурсі, — сказала Мія.

— І спочатку вони терпіти одне одного не могли, — додав Даніель.

— Не перебільшуй.

— Ти сказала, що я зіпсую весь рецепт.

— Бо ти справді збирався його зіпсувати своєю точністю!