Розділ 8. «Солодкий ризик»

Повідомлення про нове завдання з'явилося вранці, коли Мія ще навіть не встигла допити свою каву. Вона лежала на ліжку, гортаючи стрічку Instagram, коли на телефоні вискочило повідомлення від організаторів конкурсу: «Наступний етап: створіть власний авторський десерт. Жодних готових рецептів. Ви маєте придумати його з нуля, презентувати концепцію та показати процес приготування». Мія перечитала повідомлення двічі, а потім усміхнулася так широко, що сама себе злякалася. Нарешті! Не просто повторити чужий рецепт, не відміряти все до грама й не доводити, що температура духовки має бути священною цифрою. Їм дозволяли придумати щось своє.

— Оце вже моє, — прошепотіла вона.

За кілька хвилин вона написала Даніелю.

Мія:
«У нас нове завдання!»

Відповідь прийшла майже миттєво.

Даніель:
«Я вже бачив.»

Мія:
«І?»

Даніель:
«Потрібно скласти план.»

Мія закотила очі.

Мія:
«Звичайно. А я вже думала, що ти напишеш: “О БОЖЕ, ДАВАЙ ВИГАДАЄМО ЩОСЬ БОЖЕВІЛЬНЕ”.»

Даніель:
«Я ніколи так не пишу.»

Мія:
«Саме тому я це написала за тебе.»

Через годину вони зустрілися в кафе. Мія прийшла у світлому кухарському вбранні з фартухом, волосся зібрала, але кілька пасом усе одно вибилися біля обличчя. Даніель, як завжди, виглядав так, ніби навіть його фартух пройшов окрему співбесіду перед тим, як потрапити на нього. Він поправив рукави сорочки, зав'язав темний фартух і розклав на столі блокнот, ручку та список продуктів.

— Ти серйозно приніс список? — Мія подивилася на нього.

— Так.

— Ми ще навіть не вирішили, що готуємо.

— Саме тому список поки порожній.

Вона засміялася.

— Ти неможливий.

— А ти?

— Я творча.

— Це я вже помітив.

Мія відкрила блокнот і написала посередині великими літерами: «НАШ АВТОРСЬКИЙ ДЕСЕРТ».

— Отже, — сказала вона, — я хочу щось осіннє.

— Добре.

— Але не банальне.

— Добре.

— Щось із грушею.

— Можна.

— І сливою.

Даніель підняв очі.

— Разом?

— А чому ні?

— Бо вони мають різну кислотність.

Мія кілька секунд дивилася на нього.

— Ти зараз серйозно?

— Так.

— Ми створюємо десерт, а не запускаємо ракету.

— Для хорошого десерту теж потрібен розрахунок.

— А для хорошого десерту потрібна душа.

— Душа не виправить невдале тісто.

— А твої цифри не зроблять його цікавим.

Вони замовкли.

— Почалося, — пробурмотіла Мія.

— Що?

— Наша традиційна сварка.

Даніель усміхнувся.

— Ми ще навіть не почали готувати.

— А вже сперечаємося. Значить, усе йде за планом.

Він нахилився над столом.

— Я пропоную основу з пісочного тіста, карамелізовану грушу, сливовий соус і крем із корицею.

Мія задумалася.

— І трохи солоної карамелі.

— Трохи.

— Більше, ніж «трохи».

— Міє.

— Даніелю.

Вони подивилися одне на одного.

— Добре, — одночасно сказали обоє.

Мія засміялася.

— Знаєш, це вже страшно.

— Що саме?

— Ми починаємо думати однаково.

Він нічого не відповів, тільки усміхнувся.

За кілька годин вони вже стояли на кухні кафе. На столі лежали груші, сливи, масло, борошно, кориця, вершки, шоколад і кілька баночок із різними спеціями. Мія розклала все перед собою й відразу взялася до роботи. Даніель перевіряв кількість інгредієнтів.

— Не дивись на ваги так, ніби вони твоя колишня, — сказала вона.

— Я просто перевіряю.

— Ти її любиш?

— Кого?

— Ваги.

— Дуже смішно.

Мія засміялася.

Вони працювали поруч, іноді сперечалися, іноді мовчали, а іноді ловили погляд одне одного через кухню. І цього разу між ними вже не було колишньої напруги суперників. Щось змінилося.

Коли перша карамель почала повільно танути в сотейнику, Мія дістала телефон.

— Треба показати людям процес.

— Зараз?

— Так.

— Ми ще нічого не зробили.

— Саме тому.

Вона поставила телефон на штатив, увімкнула камеру й подивилася на Даніеля.

— Усміхнися.

— Навіщо?

— Instagram.

— Я не вмію позувати.

— Просто будь собою.

— Це небезпечно.

Мія засміялася.

— Іди сюди.

Вона стала поруч із ним, а Даніель узяв тарілку з нарізаними грушами.

Клац.

Фото вийшло несподівано красивим: двоє в кухарському одязі, навколо продукти, борошно на столі, тепле світло кафе й осінній настрій за вікном.

Мія швидко виклала сторіс.

«Новий етап конкурсу. І цього разу ми не повторюємо чужий рецепт. Створюємо свій. 🍐🍑🧁 Побажайте нам удачі.»

Через хвилину вона показала телефон Даніелю.

— Готово.

— Ти вже виклала?

— Так.

— А я навіть не перевірив текст.

— Саме тому він і нормальний.

Він похитав головою.

— Ти катастрофа.

— А ти мій співучасник.

— Це вже звучить краще.

Мія подивилася на нього й усміхнулася.

— Наш десерт матиме назву.

— Яку?

Вона задумалася.

Потім подивилася на грушу, сливи, карамель і на нього.

— «Осіння хімія».

Даніель усміхнувся.

— Мені подобається.

— Навіть назва?

— Особливо назва.

І чомусь після цих слів Мія вже не могла думати лише про десерт.

Бо вперше вона зрозуміла: можливо, вони створювали не просто авторську випічку.

Вони створювали щось своє. 

Кафе майже спорожніло. За вікнами вже давно стемніло, на склі блищали краплі дощу, а жовте світло ліхтарів розтікалося по мокрій вулиці. Останні відвідувачі забрали свої чашки, Софія з Максом попрощалися й пішли, залишивши Мію та Даніеля самих на кухні.

— Ти справді хочеш залишитися ще на кілька годин? — Даніель подивився на годинник.