Варення з кульбабок

Ось і домогосподарок мода зачепила. Ні, вони не обирають одяг за трендовим кольором і не взувають сліпони Vans. Вони готують джеми та варення! Цьогорічна мода – варення з кульбабок. У соціальних мережах з’явилось безліч світлин усміхнених жінок з оберемками жовтих квітів. І у віночках. Бо яка ґаздиня стримається і не причепуриться? Ще у дитинстві усі ми робили тендітні корони собі і подружкам. Одягали квіткові прикраси, наче обереги, і ганяли подвір’ями, щохвилини поправляючи сповзаючу красу.

Сьогодні ми збирали кульбабки для нареченої! Моя бабуся виходить заміж. Їй шістдесят чотири і останні двадцять сім років вона жила сама. Ми навіть не підозрювали про існування якогось там Михайла Євгеновича, хоча доволі часто приїздили у гості і влітку по кілька тижнів відпочивали разом. Бабуся жодного разу не обмовилась про нові стосунки, не натякала про зміни у власному житті, не видала себе жодним чином. Аж тут такі новини!

Треба зауважити, що бабця моя, Аделаїда Степанівна, типова інтелігентна, міська, тендітна, приваблива жінка. Медик за освітою, більше двох останніх десятиліть вона пропрацювала у гардеробі національного театру, бо не уявляла своє життя без мистецтва. Її подруги носять довгі сукні у повсякденному житті, полюбляють великі, коштовні прикраси та роблять високі, елегантні зачіски. За чаєм вони розмовляють про поезію і сучасну прозу, про оперні спектаклі та відомих акторів, і лише зрідка про рецепти та про політику. Бабуся частий гість фестивалів і постійна відвідувачка музеїв, вона любить подорожувати, цікавиться історією. Нажаль, двадцять сім років тому, ця прекрасна жінка овдовіла, і в пам'ять про мого діда, назавжди викреслила зі свого життя чоловіків.

Час минав. Іноді мама і подруги вдавалась до хитрощів та знайомили бабусю з приємними джентльменами. Але жодного разу така авантюра не мала успіху. Вона вміло приховувала свій сум, ні з ким не говорила про самотність, була привітною і дотепною, але дуже рідко справді життєрадісною. А тепер раптом виявилось, що наша недоступна Аделаїда Степанівна давно знайома з невідомим ані нам, ані її подругам, Михайлом Євгеновичем. Що вкрите кригою серце нарешті відтануло, затріпотіло і наполегливо гучними поштовхами заявило про себе з глибин довготривалої жалоби. Залицяльник був ввічливим, приємним, цікавим співрозмовником. Іноді супроводжував її на заходах, часом запрошував на каву, дарував книжкові новинки і її улюблені парфуми з ароматом жасмину. Коли зробив пропозицію, Аделаїда майже не вагалась.

Заяву подали у квітні. Реєстрація відбудеться у перший день літа, об одинадцятій тридцять. Запрошено лише рідних, найкращих бабусиних подруг і товариша нареченого. Мама була шокована новиною, а мені стало смішно. І поважний вік бабусі, і мої хибні уявлення про її життєві пріоритети не давали усвідомити цей простий факт. Я реготала вголос, уявляючи, як розказуватиму подробиці колежанкам, як раптом згадала: «Сукня! Терміново потрібна шикарна сукня! І туфлі. Рожеві!»

Скільки себе пам’ятаю, бабуся обожнювала колір квітучої сакури, заворожуючих світанків, рум’яних пелюстків троянд і рожевого кварцу. Цей вишуканий колір спокійних, привабливих відтінків є квінтесенцією романтичності, жіночності та ніжності, втіленням консерватизму і слідування традиціям. Він завжди огортає чарівних леді ореолом впевненості, тому, м’які, зручні туфлі на невеличких підборах неодмінно мають бути відповідного кольору. А от весільна сукня відтінку пудри вигідно підкреслить легку засмагу обличчя нареченої і шовк її густого, світлого волосся.

Це було справжнє диво, але ми доволі швидко знайшли чудовий комплект з неймовірного італійського мережива: дещо екстравагантну, асиметричного крою красиву сукню без рукавів, з невеличкою, майже прозорою, коротенькою накидкою. І туфлі кольору стиглого персика. Гарнішої нареченої годі й уявити!

• Мамо, а тобі бабуся розповіла про Михайла Євгеновича? – не стримавши цікавість, спитала я, надкушуючи яблуко.
• Вчора дещо розповіла. І навіть показала його фото! Цей чоловік елегантніший за моделей журналу «Vogue». Наче з обкладинки!
• Та невже?! – плямкаючи, щиро здивувалась я.
• Він військовий у відставці. Стрункий, доволі високий. Має гарні вуса і темні очі у павутинні крихітних зморшок. Розлучений. Батько двох дорослих доньок. Одна працює у Канаді. Інша заміжня, має діточок, живе у Швеції.
• Вигідні родички! – пирснула я.
• Уяви, на церемонії він буде, цитую: «У костюмі і жилеті кольору персикового айворі з капучіно»!
• Чую бабусин голос, – іронічно підкреслила схожість інтонації моя сестра.
• Дай вгадаю, – додала я, – вони познайомились у театрі і він запросив її на каву після вистави?
• Ні, – мрійливо вимовила мама, – вони познайомились у ботанічному, коли бабуся годувала горіхами білок… Здається, позаминулої осені… І знаєш, доню, я тепер бачу, що її очі знову сяють.

Подарувати бабусі квіти, а потім зварити з них варення – була мамина ідея. Бо малою вона часто куштувала чудернацький мед з соснових шишок, який був коронним десертом моєї бабусі. Колись я думала, що це їжа лісовиків або мавок, бо про таке ніхто з моїх друзів навіть не чув. А коли підросла, дізналась, що він був досить популярним і готувати його не складно. Пам’ятаю, що молоді, ще зелені шишечки слід перемити і трохи подрібнити. Заготовку залити чистою водою і настояти добу. Потім змішати настій з цукром і варити на помірному вогні до загущення. Отримати ідеальну консистенцію не важко. Бабця медик, вона на пропорціях знається! І нас навчала, що для перевірки потрібно капнути вариво на тарілку і трохи нахилити посуд. В ідеалі, краплі повинні повільно сповзати. Тож занадто рідку юшку доведеться варити довше. І слід вартувати біля каструлі: кипіння призведе до карамелізації цукру і дорогоцінний мед не вдасться.