Благословилося на день. Марія, мовивши вранішню молитву, береться за роботу. Вона трепетно заглядає під рушник, яким накрита пікна діжа. Чи зійшло? Зійшло.
Щораз, беручись за випікання хліба, хвилювалася: «Чи вдасться?» Не один рік чаклуючи над насущним, пам’ятала настанови матері: «Щоб хлібом смакувати, треба душу у нього вкладати». Вона так і робила: перед тим, як замішувати тісто, борошно декілька разів пропускала через сито, а потім, додавши кип’яченого молока, розмішувала. Шматочок тіста, що залишився від минулої випічки, розмочувала в теплій воді і вливала в діжу. Як повчала колись мати.
– Гай-гай! – із сумом видихнула спомин.
Пора місити. Тісто пухкало, напружувалося, вислизало, однак, у проворних Марієних руках набиралося життям.
– От і випестила тістечко. Відстає від рук, – тішилася жінка, завершуючи процес.
У печі весело потріскував вогонь. Він жадібно ковтав сухі дрова, які вилежувалися спеціально до випікання.
– Ще трохи й буду жар вигортати, – кидаючи оком у бік печі, міркувала Марія. – Пора кошики готувати.
Вона потягнулася й дістала з полиці виплетені з соломи корзинки. Посипавши всередині борошном, прийнялася за формування хлібин.
– А цей хлібчик для Олесика на обідчик, – накриваючи рушником буханець, вирішувала бабуся. Знала, як малому смакував підпалок.
Тиша оповила оселю. Піч пашіла жаром, очікуючи на власну місію. Марія вигорнула жар і прийнялася за саджання хліба.
Розіславши капустяний листок поверх лопати та притрусивши його борошном, усадила хлібину.
– А зверху змащу збитим яйцем, буде, як сонечко, – приказувала жінка. – Й шусть у піч!
День уже розперезався на всю. За вікном щебетало, кукурікало, мукало, гавкало.
– На вулиці гамірно, але щоб у хаті було тихо, коли хліб у печі, – витало спогадами й згадувалося материнським повчанням.
Почала звично поратися по господарству, але думки про насущний, не покидали ні на мить. Важливо не прогледіти…
– Час до хліба навідатися, – глянувши на годинник, – поспішила до печі.
Знявши заслін, заглянула. Витягла буханець і зважила в руці.
– Важкуватий. Значить, ще не пора виймати, – знаюче промовила.
Тільки за третім заходом почала витягувати зарум’янілі хлібини. Кожен буханець обдмухувала, обшкрябувала нижню скоринку від залишків капустяного листя. І як тільки хліб трохи остиг, змащувала олією. Хлібчик для онука, посипаний сіллю, натерла часником. Взявши рушник, прикрила випечених.
– На всю Задвірку свіжоспеченим пахне, – переступаючи поріг, зайшла сусідка.
– Заходь, заходь, – запрошувала Марія й жартувала: «Кажуть, коли хліб із печі, то гостю гроші в кишеню».
– Поділюся, як розбагатію, – засміялася Олена.
Жінки перекидалися словами, а в хаті пахло хлібом і жіночою мудрістю.
Насущність.