Осінь все настирливіше наступала літу на п’яти, все впевненіше тримала в руках кольорову палітру, в якій переважали жовтогарячо-бордові кольори. То листочок зачепить жовтизною, а то й шипшині додасть стилю бордо... Кожен осінній порух залишав природний дивовитвір.
Найбільше подобалося їй туманити. Вранішні тумани видавалися насиченим киселем, який готувався з пізніх ягід малини, полуниці. Правда, додавали смаку груші, яблука, виноград. Останній вигравав золото-сапфіровим переливом.
Горіх щедро скидав зі своїх пліч плоди, а заодно допомагав білочці зібрати спожиток на зиму.
Дивували гарбузи, які, підставивши сонцю випнувші боки, добирали вітаміну Є для зернят, що очікували на свою пору. Кукурудза гордовито пишалася тільки їй властивою жовтозубою посмішкою.
Осіння задума заповзала в душу під прощальне курликання птахів. То була ностальгійна мелодія за теплінню й надія на повернення в родинні гнізда.
Однак осіннє різнотрав'я, яке вперто продиралося крізь літню вигорілість, струменіло життєдайністю й відганяло смутну настроєвість.
Осінь наполегливо пробуджувала до осмислення її важності. Заглянувши до лісу, вона посадила на підготовлені літом пеньочки опеньки, порозсипала капелюхи боровичків під дубами, а соснам доручила опікуватися золотисто-коричневими голівками маслюків, які не хотіли прощатися з літом.
Завітала господинька й на поля, покваплюючи до збору овочів та підганяючи до оранки.
Цьогорічна осінь випромінювала достаток, наповнюючи господарські кошики фруктово-овочевими смаколиками. Щедрість.