Літній образок

Липневий вечір опускався на плечі села запахом матіоли. Дзвеніло, брязкало по обійстях прожитим днем і втомою. Давалася взнаки спекотня, яка дошкуляла всьому живому своєю непроханою літньою люб’язністю. Найбільше дісталося землі, яка безсоромно не прикривала власну наготу, бо не було чим. Всюди виднілися тільки сліди вигорілої трави. Навіть Просьо, наділений котячою мудрістю, сьогодні поліз шукати прихистку під стріхою...

Раптом надвечірню тишу різонули звуки ластівки, яка тривожно кликала на допомогу. Мить, і сімейство з-під стріхи кинулося у тривожний танок. Ластівки кружляли низько над землею, виводячи тільки їм зрозумілі па. Таке дійство зачаровувало, притягувало. Водночас ластів’ячий танок змінився музикою дощу, яка захопила все єство: барабанило, дзюркотіло, лилося... Спраглі сподівання накрилися живильною дощовою пеленою…

За мить така літня непередбачуваність почала вигравати веселкою. Оживало все... Прив’ялі квіти скидали  з вуст задуму. Ще дужче запахла матіола, вмита літнім дощем. Верба біля криниці, розчісуючи мокрі коси, ніжно посміхалася вечору, який пестив свіжістю і владно запрошував на  гостину зірки…

Кіт Просьо виліз із прикриття й поспішив на вечерю. Він лукаво заглядав у миску, очікуючи на добру порцію молочка. Заслужив… Нікому й на думку не спало, що Просьо, шукаючи прихистку, тим самим викурював ластів’ят із гнізд на роботу. Мудрість...