Подорожник

Він ріс при дорозі. Непримітний. Невибагливий. Бур’ян. Листочки-сердечка, створюючи животворне середовище, виколихували пагінці-стріли, які тягнулися до життя. Увесь день його присипало пилюкою, а вранці вмивався росою. Лагідні сонячні промінчики-рушнички обтирали листочки. Здавалося, що тільки вони розуміли його. Різнотрав’я закривало йому світ, тому сонцю доводилося докладати чимало зусиль, щоб добитися до подорожника. Вигравали над ним квітами-грамофонами мальви, красувалися білясто-голубі зірочки петрових батогів. Навіть під час цвітіння не вдавалося подорожнику дотягнутися до них. Непримхливий, він не ображався на сусідів, а тільки спостерігав, як людина, любуючись мальвою, тут же витоптувала цикорій. Бувало, потерпали і грамофончики мальви, коли хтось добирався до коріння петрового батога. Спостерігав і вичікував на свою годину. Він усвідомлював важливість власної місії й не раз подавав руку допомоги, кожному, хто її потребував...

Осіння пора кропітка для травників. Дідусь Захар, добре знаний цілитель, поучав онука Андрійка народній мудрості. Що не травинка – цілюща сила, що не корінь – цілюще диво-джерело. Й раптом Андрійко, добираючись до кореня цикорію, поранив пальця. Краплини крові почали скапувати розпачем. Дідусь, зірвавши листок подорожника, приклав до ранки...

... Повертаючись додому, Андрійко заслуховувався розповіддю дідуся про незвичайні чудодійні властивості малопримітної рослинки. Дивувася, звідки стільки живильності в такому листочку? Дідусева наука засіяла зерна зацікавленості в душу хлопчика, а подорожник зачарував його власним живодаром. Цілющість.