Він жив своїм розміреним весняним життям. Притягувала його звичаєвість... Із року в рік ряснів весняним різнобарв’ям.
Полюнія рожево-білими голівоньками визирала із-за куща ясику. Коли вона квітла, то її млосно-солодкий запах п’янив усе довкола. Особливо було відчутно після дощу. Щедро вмита, насичувала неймовірним запахом усе подвір’я.
Неподалік веселково вигравало косатанє. Здавалося, що їхні мечоподібні листки тримали в полі зору кожну квіточку, яка щедрилася жовтогарячою чи фіолетово-голубою гамою. Вони не відзначалися п’янкістю, однак, знали собі ціну. Невибагливі до місця проживання, мирно сусідили зі всіма, міцно чіпляючись кореневищем за життя. Своєю живучістю щедро ділилися з людиною, яка вміло використовувала в народній медицині.
По сусідству білопелюстково милували око часнички. Вони гордо вглядалися в життєвість білосніжною ніжністю з неймовірними помаранчево-жовтими грамофончиками. Пам’ятали мої першокроки, які я зробила саме до цієї квітки. Так часничок став свідком родинної радості: дитина пішла.
Особливо матуся очікували на сердушку. Десятки сердечок, прив’язані природою до гілки, створювали неймовірний дивосерцеграй. Подобалося дивитися, коли їх підхоплював вітер і ніжно-ніжно колисав.
Це був весняний матусин квітодивоцвіт.
Городчик мав лице в будь-яку пору року. Найбільше красувався навесні і влітку. Після весняного квітоцвітіння біля хати оживало чорнобривцями, ружею, жоржинами, лілеями, айстрами. Кожна квітка берегла таїну власного життєусміху.
Городчик щорічно оживав любов’ю мами до кожної рослинки, їхніми невтомними руками й жіночим умінням душею й серцем творити красу. Він був привітним до кожної рослинки, пишався дивоцвітом і щедро ділився зі всіма, хто сприяв його квітожиттєвості.
Примітка: полюнія – півони; ясик – жасмин; косатанє – півники; часнички – нарциси; сердушка –дицентра.