Розділ 4. Фальшивий промінчик надії

Пройшло десь років з 11 років не менше...

Герда тепер жила в приюті для тварин. Дуже довго.

Які кожен в цій ситуації вона себе почувала самотньою...  Люди які могли б її забрати, це також помічали.

Тому в думках тих людей крутилось;

-Нехай хтось інший забре! Все рівно до нас не йде!

І от так прохдили рік за роком... Літо за літом... Односельці за односельцями...

Але так і ніхто не звернув увагу на Герду. Єдине людське слово яке описувало її стан - одинокість. Вона жила як в петлі часу, кожен день хтось приходив і вона йому все тут пояснювала. І кожен день хтось йшов, тому дворняга перестала уже прив'язуватись до них...

В один день наша "Старенька" аж завила від горя:

- Нащо це мені? Помилуй мене боже, та забери скоріш до себе!

Аде у відповідь Герда лиш почула від доглядальника:

- Мовчи! А то намодника на кину!

І тоді  так названа "вівчаркка" лягла спати...

Її понесло в мрії, в сни. Приємні та ласкаві! Про острів Безкінечнихігор ! Це була байка серед тварин, в якій мовилось що коли тварину полишає її останнє життя, то вона потрапляє в тваринячий аналог пекла і раю! Їх називали острів "Безкінечнихігор" та континетом "вічногосмутку" ! Один був островом, бо чистих душею істот мало, тому і сісця їм багато не треба. А от континент , бо "поганих" істот було багато і місця їм треба стільки ж!

Але, всі ці сни були лише маренням...

Поки що:)