Куди зникає кохання?
Діна підійшла до вікна і кілька разів підняла і опустила жалюзі. Горизонтальні смужки цупкої тканини, скріплені шовковим шнуром, слухняно шелестіли. Облуплений старий фасад будинку навпроти прикрашав узор з різнокольорових вікон. За жовтими квадратами рухалися силуети. Звичайна вечірня метушня:жінка на п'ятому поверсі готує вечерю, а поруч, спершись ліктями на стіл, стоїть високий хлопець. Через хвилину жінка щось поклала йому на тарілку. Він поцілував її в щоку, сів за стіл біля вікна і зсунув фіранки. Смужки світла падають на високі дерева і тануть у неосвітленому мороці двору. З вулиці до Діни долітали уривки фраз і гучний сміх.
Жінка відійшла від вікна і чиркнула сірником. Голубий вогник затанцював під червоним чайником з вигнутим носиком. Відблиски заграли на скляних дверцятах шафи. Діна налила чай в червону з білими горошинами чашку від сервізу, що їй подарувала дочка в свій останній приїзд додому.
У Діни з’явилася звичка спостерігає з вікна за життям інших людей, бо в неї не залишилося власного. Раніше Діна визирала у вікно, щоб переконатися, що Тетянка не відходить далеко від гойдалки, або виглядала, як Микола переходить через дорогу біля зупинки.
Після чергування він приходив втомлений і голодний, а на столі вже парував свіжий борщ. Микола ніколи не розповідав про роботу, а Діна не питала. Їй було достатньо, що він поруч, що дмухає на ложку і мружиться від задоволення. Зморшки на похмурому чолі розгладжувалися, ніс червонів від гарячої їжі, губи блищали від смальцю, яким Діна затовкла борщ. Вона була щаслива. Згадуючи це тепер, дивувалася, чому тепер її так дратує, що він залишає навколо тарілки крихти і ложку кидає на скатертину, хоч поруч і лежить серветка.
Скільки цих серветок, скатертин вишила Діна своїми руками. Весільні рушники, вишиті її вправними руками, мають шалений успіх і приносять непоганий прибуток. Діна не встигає обробляти замовлення, які надходять з Інтернету.
Раніше допомагала Таня, тепер їй немає діла до того. Микола ніколи не цікавився її хобі. Вважав це дурною забавкою, посміювався з дружини, але не забороняв. Бувало, довго засиджувалася Діна над мальвами або соняхами, ретельно добираючи нитки. Якщо схибити і взяти перші ліпші, квіти вийдуть не живі. Не заграють сонцем на пелюстках. Прикладає Діна моток за мотком до тканини, до схеми, відійде від стола і дивиться здаля. Перед очима постає не купка м’яких клубочків, а готовий виріб. Не помітила, як і день пролетів. Микола ось-ось прийде, а обід не готовий.
Чоловік кидає кашкета на канапу, сідає, кладе лікті на стіл і низько опускає голову – був важкий день, отже Діна має дістати з серванта пляшку, налити чарку, порізати кружальцями солоні огірки. Пив він нечасто, але перехиливши пару чарок, починав кричати:до яких пір я маю це терпіти? Розпустились у мене!
Діна спочатку намагалася заспокоїти, переконати, що скоро все налагодиться. Вгамувати чоловіка було не просто. Так чи інакше винною була вона, Діна. Поставивши вечерю на стіл, забирала дитину і йшла у кімнату. Щоб маленька Тетянка не лякалася криків, що долітали з кухні, Діна співала пісні з улюблених доньчиних мультиків або голосно читала казку.
Від Миколиних нападів люті Діна звикла ховатися за вишивкою. Тетяна підросла, стала допомагати Діні:розплутувала нитки, перемальовувала схеми. Згодом розказала про мамине захоплення в школі, і директор організувала першу в житті Діни виставку. Діна дивилася, як люди нахвалюють її роботи. Тоді ж приїхали кореспонденти з райцентру. Інтерв’ю для газети брали.
Діна з гордістю принесла той випуск і поклала перед чоловіком. Вона так хотіла розділити радість з близькою людиною. «Народна майстриня» - було написано великими літерами. І кольорове фото білих лебедів, що схилилися до прозорої води озера. Діна просила, щоб саме це панно розмістили в газеті. Хотіла нагадати чоловіку, що вони колись так само, як ці лебеді, не могли надивитися один на одного. Так хотілося, нагадати йому про кохання, що було в їхньому житті.
Микола сидів на канапі і дивився вечірнє шоу. Учасники не могли дати відповідь на запитання ведучого, і чоловік ляскав себе по колінах кожного разу як хтось з учасників помилявся.
Він скоса подивився на замітку в газеті і байдужо промовив:
Він провів поглядом згорблену постать Діни, що мовчки вийшла з кімнати, і відвернувся до телевізора. Боявся зустрітися з нею поглядом. Тоді вона б побачила в його очах заздрість.
***
Після смерті матері якесь незрозуміле почуття оволоділо Миколою. Він не просто рідну людину втратив. Він відчував фізичний біль. Так людина, якій ампутували ногу, може жити ще довго, але вже ніколи не відчуватиме себе повноцінною. Тільки біля матері він міг бути собою. Не потребував маски, за якою ховався слабкий, залежний від думки інших хлопчик.
Йому було затишно в маленькій хаті з низькою стелею. Після роботи він поспішав не додому, де на нього чекала дружина і дочка, а йшов до матері. Стояв біля вікна, підпираючи стелю, і милувався зеленим доглянутим садом. Кожна рослина доглянутим видом говорила, що тут дбають про неї. Не одну відпуску провів Микола працюючи в саду, слухняно виконував всю загаду матір’ю роботу.
#4136 в Любовні романи
#1881 в Сучасний любовний роман
#1102 в Жіночий роман
Відредаговано: 03.09.2021