17. Кабінети

Вони сиділи під кабінетом лікаря-мамолога. Зоряну тіпало. А Марта тріскотіла аж ніяк не про небезпеку хвороби.

— Я все-таки думаю, що його впертість — через Орисю. Він не хоче одружуватися, бо вона його дістала з цим одруженням. Що мені тепер, здатися? Коли б він сказав, що має іншу дівчину — це одне, я відступила б, бо ж не дурна. Але якщо…

— Марто! — Зоряна не витримала, прикрикнула. — Як ти можеш говорити зараз про нього, коли є справи важливіші? Твоє здоров’я — важливіше! Отямся, ми під кабінетом лікаря. В понеділок сімейна лікарка скерувала тебе до мамолога, й ось ми тут!

— То що, що ми тут? — Марта теж підвищила голос. — Пропонуєш мені перебирати варіанти вбрання в труну чи стенати про те, як моє волосся вилізе, якщо доведеться лікуватися хімієтерапією? Про це я маю говорити? Може, мені простіше говорити про Євгена! Простіше говорити про щось стороннє. — Вона стишила голос, похнюпилася і зовсім пошепки додала: — Думаєш, я не хвилююся?

— Вибач.

Зоряна глянула на подругу й опустила плечі. Не знала, що ще сказати.

Вони сиділи мовчки, доки не рипнули двері. З кабінету вийшла пацієнтка, кинула:

— Лікар казав, можете заходити.

Подруги переглянулися. Образ більше не було. Зоряна спіймала Марту за руку, прошепотіла:

— Мені зачекати тут чи, може, піти з тобою?

— Ні, зачекай.

— Все буде добре.

— Угу.

Вона пішла, й Зоряна залишилася нервуватися наодинці. Марта взагалі-то взяла саме її, а не маму з собою якраз для підтримки. Щоб поруч був хтось, хто зберігатиме холодний розум.

Тому довгі хвилини, сидячи під дверима кабінету, Зоряна як мантру бубоніла собі три слова — «все буде добре».

— Ну що там? Що сказав лікар? — Вона підстрибнула на рівні ноги, щойно двері кабінету рипнули.

Марта вийшла якась розгублена, з непевним виразом обличчя, який Зоряна не могла прочитати, попри те, як добре вивчила подругу за десять років.

— Нічого на сто відсотків певного. — Знизала плечима. — Це може бути складна фіброаденома. Вона доброякісна, але… Лікар ще має сумніви. Дав скерування. Завтра зранку треба прийти в іншому кабінеті зробити пункцію. 

— Пункцію? — Серце Зоряни обвалилося. — Тобто… Він підозрює…

Вона не змогла промовити страшне слово з трьох літер, яке колись вбило її маму.

— Підозрює.

— Я піду з тобою завтра!

— Та годі тобі. — Марта зітхнула. — Це лише аналіз здати кілька хвилин, все одно нічого не скажуть одразу, доведеться чекати результатів.

Тієї ночі, після відвідин клініки, Зоряні верзлися кошмари. Снилася мама вперше за багато років. Тривожні приходили сни, нечіткі й хаотичні.

Вона прокинулася, коли за вікнами ледь сіріло, і вже не змогла заснути. Ледве дочекалася десятої ранку, коли Марта написала повідомлення: «Взяли пункцію. Сказали, що результати будуть у вівторок».

Зоряна не знала, як з тривогою біля серця пережити вихідні, і боялася, як ці кілька днів переживе Марта.

Добре, що обох рятувала робота. Марта поїхала зі знімальною групою на зйомки серіалу в якесь містечко. У Зоряни це мали бути останні робочі вихідні перед тим, як театр піде на літні канікули. Вона відіграла шість вистав, а в понеділок ще знайшла сили на два дитячі дні народження.

— Мені зранку той клієнт дзвонив, який замовляв Скай і Гонщика для хрещениці, — ошелешив її новиною Матвій після понеділкових виступів. — Просив твій номер телефону, казав, що має якусь пропозицію до тебе. То я дав.

Зоряна мало не вдавилася повітрям. Пропозицію? Всі його пропозиції на один манір!

— Як він пропонуватиме роботу, то ти йому скажи, що виступаєш тільки зі мною, — про всяк випадок додав напарник.

Усі ці дні вона намагалася не думати про Євгена. Марта теж про нього не згадувала, тільки один раз згадала, як в авто він заявив їй про своє небажання одружуватися.

Тому Зоряна злилася ще більше, коли почула, що Євген знову має до неї якісь пропозиції. Так злилася, що коли в понеділок ввечері отримала від нього повідомлення, навіть не думала відписувати.

«Привіт. Це Євген. Можна з тобою поговорити? Я хотів би побачитися».

І вона хотіла. Якщо відверто, дуже хотіла побачитися. Але знала, що не погодиться. Все давно вирішила для себе. Десятирічна дружба була їй важливіша за інтрижку без непевного майбутнього.

— Є результати? — З таким запитанням Зоряна зателефонувала Марті зранку у вівторок.

— Щойно подзвонили, сказали приїхати по результати. — Марта хекала у телефон, збиралася похапцем. — За пів години знатиму.

— Я з тобою! Подзвоню Матвію, скажу, що спізнюся на…

— Не треба, Зорянко. Їдь, я знаю, що в тебе й так цей місяць сутужно з роботою. Наберу тебе, як щось знатиму.

— Гаразд. Одразу набери!

Через літні канікули в театрі роботи й справді поменшало. Проте на цей період завжди з'являлися нові можливості — аніматори потрібні були на фестивалях, вуличних виступах та інших публічних заходах. Матвій хапався за кожну нагоду, він був не просто чудовим актором, а й гарним організатором, тож без роботи вони з Зоряною не сиділи.

Цього разу їх замовили на відкриття ресторану сімейної кухні. Воно мало відбутися наступними вихідними, але спочатку треба було приїхати приміряти костюми і взяти сценарій.

Вони з Матвієм впоралися за якусь годинку. Щойно розпрощалися на тротуарі, як Зорянин смартфон задзвонив.

— Так, Марто. Що там?

Відповіддю був плач у слухавці.

— Ти мо… можеш зараз… зустрітися? — крізь схлипи просила подруга.