16. Артхаус

Знову сидячи в барі з лимонадом, Євген не слухав, що там говорив над вухом Василь. Дивився в бік дівчат і пихтів собі під ніс.

Не мав сумніву — Марта з Зоряною опинилися тут аж ніяк не випадково. Мамі він потім за це по телефону «подякує». От точно це саме його мама розповіла Марті, де його можна випадково зустріти сьогодні. А він вже думав, тема з цим «сватанням» закрита!

Де там! Останні дві години Марта щосили намагалася привернути його увагу, і він терпів, бо не хотів на людях влаштовувати з'ясування стосунків.

Цього разу її тактика була іншою. Якби він не знав, що ця дівчина хоче за нього заміж, можливо, йому навіть сподобалося б спілкуватися з нею. Марта ні словом не обмовилася про свою роботу, а все розпитувала його — про кар’єру, про те, як він любить відпочивати, про хобі. Про себе сказала тільки те, що по неділях волонтерить у центрі для допомоги безпритульним. І ще додала:

— А про роботу… Не подумай, що я тільки в якихось непристойних рекламах морозива знімаюся. В університетські часи я мріяла стати зіркою нішевого кіно, навіть дипломну писала про артхаус.

Цим останнім зауваженням вона Євгена неабияк здивувала. В часи його зеленої юності, в дев’ятнадцять-двадцять, він теж тусувався в колах молоді, яка хотіла здаватися дуже розумною — слухала тільки рок, їздила по фестивалях, дивилася артхаус і читала глибокі книги.

Він навіть спитав Марту:

— І який твій улюблений артхаусний фільм?

— «Антихрист» Ларса Фон Трієра! — вигукнула вона без роздумів. — А твій?

— «Делікатеси», це французький фільм початку дев’яностих.

— Це там, де у світі бракує їжі? І м’ясник заманює людей, убиває їх і продає їхнє м’ясо?

— Угу.

Він вражено кивнув, навіть усміхнувся Марті.

Вона здивувала, але навіть цим не зацікавила. Бо думки все одно займала інша. Євген вкотре повернув голову в бік Зоряни, й Марта, побачивши це, почала розповідати веселу історію їхнього з подругою знайомства в акторській школі. Вперше він слухав її зі щирим зацікавленням.

А потім довелося ганятися за Зоряною по басейну. Довелося рятувати її й виносити з води. І тепер, коли сидів у барі, в нього перед очима стояла виразна і спокуслива картинка — її груди. Груди, всі в гусячій шкірі й краплях води. Настовбурчені блідо-коричневого кольору пипки, які вистрибнули з купальника... Євген зітхнув, засовався на місці й замовив ще лимонаду.

За годину вони з друзями почали збиратися додому. Марта з Зоряною більше не купалися, тож він вирішив скористатися нагодою:

— Ми вже роз’їжджаємося. Ви залишаєтеся чи підкинути вас додому? — підійшов і запропонував.

— Підкинути! — Марта виструнчилася. — Ми теж уже хотіли їхати.

— Тоді чекаю вас на парковці за десять хвилин.

Він сполоснув з тіла залишки хлорованої артезіанської у відкритому душі, переодягнувся в кабінці й, попрощавшись з друзями, попрямував на паркінг. Дівчат чекав не довго. Вони як штики стояли біля шлагбаума за десять хвилин.

Хто б сумнівався, що Марта застрибне на переднє сидіння, а Зоряні доведеться сідати позаду.

— Нагадай свою точну адресу, — попросив Євген Марту, щоб виставити навігатор.

— О, завези, будь ласка, спочатку Зоряну! Вона в центрі живе, все одно ж через центр треба їхати до мене!

Взагалі-то він збирався зробити навпаки. Але можна й так. Ба більше, так навіть краще.

— Ну гаразд.

Глянув у дзеркало заднього виду й побачив, як Зоряна опустила очі. Вона здавалася замисленою, засмученою. Подумки Євген потішив себе — якщо вона засмучена через нього, отже він таки зачепив її серце.

Дорогою до центру Львова обійшлося без заторів, і за сімнадцять хвилин він пригальмував на брукованій центральній вуличці, одній з тих, куди важко заїхати й ще важче виїхати, не кажучи про паркування.

— Дякую, що підвіз. — Зоряна відчинила дверцята. — Марто, я тобі потім напишу. Бувайте.

Вона побігла як ошпарена, не дочекавшись хоч якихось слів у відповідь. Євген дивився їй вслід. Не міг відвести погляду від її зсутулених плечей, аж доки не зайшла до під’їзду. Й лише тоді заговорив:

— А тепер кажи адресу.

До Марти додому вони їхали ще двадцять хвилин — постояли в одному заторі й на всіх можливих світлофорах. Євген більше не вдавав приязнь і навіть не пробував слухати, що йому говорила Марта. Припаркувався за кілька будинків до її дому, не під самими вікнами.

— Марто, треба поговорити. Це моя мама тобі сказала, що я сьогодні буду біля басейну? — почав без прелюдій.

Він повернув голову до неї, подивився таким поглядом, що бачила — віднікуватися марно. Усмішка, яка до цього грала на її губах, щезла.

— Так, твоя мама сказала, — зізналася тихо.

Євген зітхнув. Затарабанив пальцями по керму.

— Я мусив тобі це одразу пояснити. Мабуть, ти хибно сприйняла мій візит до вас у гості. Марто, я не шукаю стосунків.

— Але твоя мама…

— Моя мама шукає мені стосунки, я — ні. І я їй пояснив, що не збираюся одружуватися. Вибач, якщо дав тобі якусь надію.

Євген спіймав себе на тому, що почувається брехуном. Бо щодо стосунків не був уже таким впевненим. З Зоряною він готовий був поставити під сумнів власні плани, готовий був спробувати. Прикро було визнавати, що те, в чому раніше залишався непохитним, похитнулося. А проте, краще так, ніж мучитися від бажань.

Але то Зоряна. З нею — так. З Мартою — ні.

Була навіть думка чесно сказати Марті, що йому подобається її подруга. Але це могло поставити під загрозу дружбу дівчат, навряд чи Зоряна таке пробачила б. Тому Євген вирішив діяти інакше — спочатку розібратися з Мартою, дати дівчатам час забути про цю всю історію з так званим сватанням, а тоді почати залицятися до Зоряни за новою стратегією.

Марта похнюпилася. Перебирала пальцями лямку рюкзака на своїх колінах і кусала губи.

— То я тобі зовсім не подобаюся?

— Марто. Ти дуже… гм, цікава, вродлива дівчина. Але я не можу запропонувати тобі того, чого ти хочеш і чого заслуговуєш.