15. Цілюща хлорована

Зоряна не бачила погляду Євгена за темними окулярами, навіть не бачила, на кого він дивився — на неї чи на Марту. Але чомусь шкіра по всьому тілу стала гусячою, особливо поважчали груди. Все-таки, мабуть, він розглядав її.

— Який збіг! — натурально, зі щирим здивуванням охнула Марта. — А ми з Зоряною вирішили покупатися сьогодні. Ти з сім’єю тут, може?

Все-таки актрисою вона була чудовою. З невинним поглядом ставила запитання, відповідь на які мала.

— Що? — Він стрепенувся. — А, так. Тобто ні. Я тут з друзями.

— З ким ти там говориш? — З-за спини Євгена показався худющий хлопець, блідий як крейда, без жодного клаптя засмаглої шкіри. — Познайом і мене!

— Угу. Знайомтеся, це мій друг Василь. Вась, це Зоряна і Марта. Про Зоряну я щойно згадував, вона аніматорка.

Марта повернула голову до подруги, мазнула по ній таким поглядом, що годі було прочитати. А тоді повернулася до хлопців і весело сказала:

— Взагалі-то ми обидві актриси. Але Зоряна розважає дітей, а я — дорослих. Це якщо коротко.

— І яким чином ти розважаєш дорослих? — допитувався Василь.

— Гарною грою. Я знімаюся в серіалах, рекламі. Ну і веду блог.

— Точно! Думаю, в тебе лице якесь знайоме… Ти та дівчина, яка облизує морозиво в рекламі й каже: «Мм, як липко!».

Марта вкрилася червоними плямами. Зоряна буквально відчула сором подруги й засоромилася з нею.

Рекламу того морозива Марта вважала найневдалішою зі своїх робіт, і водночас саме ця реклама стала відомою через дурну помилку. Під час зйомки вона мала сказати: «Мм, як молочно!». Проте морозиво виявилося дійсно липким, текло по лиці під спекою, і в Марти вирвалися не ті слова. Звісно, для реклами вона записала потім правильно, але уривки з бекстейджу завірусилися в тіктоці. Тож тепер і морозиво, і Марту знали за фразою «Мм, як липко!». Враховуючи те, що під час цих слів її лицем текло щось біле, можна було здогадатися, якими контекстами наділили рекламу інтернет-користувачі.

— Я ще багато чого рекламувала, — процідила крізь зуби.

Як виявилося, з Євгеном і Василем було ще двоє друзів, дружини яких купалися в басейні. Доки Євген зі всіма знайомив, Зоряна трималася тихо. Сказала тільки:

— Привіт, приємно познайомитися.

Вона потайки зиркала на Євгена. Він зняв окуляри. Був серйозним і говорив мало. Іноді поглядав на неї, але без слів. На Марті затримував погляд надовше, бо вона постійно щось тріскотіла — то казала йому щось, то запитувала. Вийшло так, що всі тепер сиділи однією компанією, аж доки Василь не запропонував:

— Може, підемо покупаємося?

— Я за! Ми зайняли оті шезлонги. — Марта кивнула на лежаки неподалік, де вони з Зоряною залишили рушники.

Доки всі підводилися, а хлопці розплачувалися за свою випивку, Марта шепнула Зоряні:

— Візьмеш на себе Василя? Піди з ним, будь ласка, трохи вперед.

— Добре.

Зоряна чогось такого й очікувала. Це було не вперше — відволікати найкращого друга хлопця, який сподобався Марті.

— Василю, а ви ким працюєте? — почала вона діалог, виходячи з ним з-під накриття бару.

— Ми з Євгеном в одній компанії працюємо, — розповідав він трохи здивовано і все озирався через плече. — Тільки давай на ти. Чого це викати?

— Гаразд. На ти. Допоможеш мені? Я погано плаваю, а тут дуже слизькі сходи в басейн.

— Так, звичайно.

Василь спустився у басейн першим і галантно подав їй руку. Зоряна відчувала, що спину пропікає якийсь погляд, і здогадувалася чий. Не зважала. Навмисно трималася біля Василя, чи то пак, тримала його біля себе, щоб не заважав Марті з Євгеном. Двоє інших друзів загрози для парочки не становили — приєдналися у басейні до своїх дружин.

Зоряна тільки раз кинула погляд на подругу. Побачила її на шезлонгу. Марта використала старий-добрий прийом під назвою «втри мені сонцезахисний крем у плечі», і тепер Євген старанно натирав її бронзову шкіру.

— То на Євгена твоя подружка запала, а не ти, так? — спитав Василь. Він теж дивився в той бік.

— Угу.

— А, ясно. То це він через неї просив?.. Рекламував нам тебе, казав, що має аніматорку знайому, якби Павлу чи Данилу для дітей знадобилася.

— Угу.

Зоряна востаннє кинула погляд на подругу, побачила, що Марта з Євгеном про щось говорили, доки він їй натирав спину. Він вже не здавався таким серйозним і набундюченим, як ще десять хвилин тому у барі. Може, вони до чогось і договоряться.

Тепла вода басейну, нагріта під липневим сонцем, приємно лоскотала тіло. Більшість відпочивальників скупчилася біля бортиків, плавало не так багато людей.

Зоряна була не дуже гарною плавчинею, тому вирішила теж триматися неподалік від рятівної землі. Краєм ока помітила, як Марта і Євген зайшли у воду. Він зняв футболку, і Зоряна встигла оцінити його тіло, доки спускався в басейн.

Тієї ночі у темряві його спальні вона не надто мала нагоду роздивитися Євгена. Тепер же добре бачила — він не Термінатор, не гора м'язів, але й не такий дрищ, як друг Василь. У Євгена були від природи приємні, широкі чоловічі плечі, хоч і не підкачані. Грудну клітку всипали світлі рідкі волосинки.

Він зайшов у воду, і Зоряна відвернулася. Марта теж далеко не відходила від бортика. Лягла на спину, випнувши догори груди в лазуровому купальнику.

Коли Зоряна наважилася за п'ять хвилин повернути голову до них, Євген плив у її бік. Вона додала швидкості й гукнула до Василя, який вже був далеко:

— Василю, я хотіла спитати… — І попливла до нього.

Що вона там питала — не пригадала б потім. Бо питань тих порожніх було й було. Якби слухала відповіді, то за дві години плавання по периметру басейну знала б біографію Василя від садочка до наших днів. Але ж треба було пильнувати Євгена, щоб надто близько не підпливав, як мала зосередитися на розмові?

Вони з Василем пливли, зупинялися. Щойно Євген, за яким хвостиком поспівала Марта, намагався наблизитися, як Зоряна рвалася далі.

Їй було цікаво, як за ці дві години просунулася Марта в завоюванні Євгена. На перший погляд — не дуже. Інакше б чому йому плавати за Зоряною?