14. Стадії прийняття

Євген тарабанив пальцями по робочому столу. На екрані ноутбука був документ, який мусив прочитати, виправити й підписати. Смартфон брязчав повідомленнями у чаті друзів, але й це його не відволікало.

За довгі дні після розмови з Зоряною його взагалі мало що могло відвернути від думок про неї. Він пройшов усі стадії прийняття.

Стадію заперечення:

— Та ні, вона не може так просто мене відшити, я ж був щирим і ввічливим.

Другу. Гнів:

— Та як вона може?! Навіть шансу не дала!

Торг:

— Може, вона ще одумається. Треба дати їй трохи часу, а потім ще якось навідатися в театр.

Депресію:

— Я сам винен. І вона винна. А все могло бути так класно! Але тепер точно не буде!

Прийняття:

— Вона відмовила, і з цим треба змиритися. Я дорослий хлопчик, переживу. Зрештою я можу комусь і не подобатися. Вона — просто одна з багатьох дівчат. Знайду ще повно інших.

А проте в голові все прокручувалася і прокручувалася розмова біля під’їзду. Що він сказав не так? Наче ж намагався бути ввічливим, тактовним! Фактично він переступив через себе. Бо досі жодній дівчині нічого схожого не пропонував.

Після того як у свої двадцять з гачечком спробував завести кілька разів стосунки й жодного разу не витримав довше трьох місяців, Євген твердо вирішив — постійні стосунки не для нього. Йому ставало нудно з дівчиною, коли пізнавав її, і некомфортно, коли доводилося ділити спільний простір. Всі почуття як вітром здувало, коли виявлялося, що її волосся треба збирати по всій квартирі чи що вона засинає після десяти хвилин мегазахопливого детективного серіалу.

Іноді друзі називали Євгена прискіпливим занудою, й він сам погоджувався. Йому подобалася розмірена впорядкованість власного життя, у якій дівчата — періодичні гості. Коли вони вносили хаос своєю надмірною присутністю — це дратувало.

Тому йому довелося довго збиратися з думками, коли пропонував Зоряні якусь романтичну біліберду. Він не був впевненим, що в нього вийде побудувати з нею стосунки, але мусив запропонувати, мусив спробувати, бо… Бо чому?

Євген не знав, чому. Тягнуло до неї скажено, і все на тім.

Він закінчив робочий день майже на тому, на чому почав. І пообіцяв собі гарно відпочити з друзями наступного дня біля басейну, відволіктися, а ще краще — підчепити якусь кралю, яка допоможе хоч на кілька годин забути про Зоряну.

Вони з університетськими друзями зустрічалися нечасто, лише з одним — Василем — бачилися щотижня по роботі. Двоє інших з їхньої компанії — Данило і Павло — були одруженими й мали малих дітей, тож на гульки вибиралися нечасто.

Навіть на відпочинок біля басейну в суботу вони взяли дружин, тому компанія вийшла не суто хлопчачою.

— А діти ваші де? — допитувався Василь, коли вони з Євгеном побачили дві сяючі парочки без галасливої малечі (що траплялося останнім часом рідко).

— У діда з бабою! — Данило прямо засяяв, пригортаючи дружину Олесю. — Хлопці, це така благодать — ми вперше за рік удвох десь вибралися!

— Мгм, здається, ми з Василем тут зайві, — промугикав Євген.

— Ні-ні, хлопці, — запротестував Павло, — ви чого? Думаєте, одруженим людям не хочеться з друзями зустрітися? Ми з Людою няню нарешті знайшли, з якою малий поладнав, так що відриваймось!

Євген хотів був сказати, що відпочинок з дружинами — таке собі «відривання», але промовчав. Він минулого разу щось таке ляпнув, через що Олеся і Люда на нього вовком дивилися.

Була третя по обіді, і територія відпочинкового комплексу кишіла людьми. Хтось відпочивав у пляжній зоні біля природної водойми, але більшість плескалися у басейні або попивали коктейлі у великому пляжному барі.

Зона басейнів складалася з двох частин — глибокого басейну для дорослих і мілкого з аквапарком для дітей. По периметру і на острівці серед басейну стояли ряди шезлонгів.    

— Скупаємося чи почнемо з бару? — спитав Василь.

— Купатися! — в один голос заявили Олеся і Люда.

Їхні чоловіки були не такими категоричними.

— Може, ми з хлопцями спочатку в бар? І вам по коктейлю візьмемо.

Доки дівчата плавали, хлопці вмостилися у барі. Хтось замовив пиво, хтось безалкогольний коктейль. Євген узяв собі лимонаду і з усмішкою слухав Василеві жарти про пивні животики їхніх одружених друзів. Сам Василь був таким худим, що просвічувався, тому завжди любив пожартувати над чужими животами.

Крізь сонячні окуляри Євген лише мимохідь оцінив животи друзів — не таке вже й цікаве видовище. Куди цікавіше було видивлятися вродливих дівчат. Він мазнув поглядом по стрункій блондинці, яка пройшла повз, і розчаровано зітхнув, коли до неї підбігла дівчинка років п’яти.

— О, точно, пригадав, — перебив якусь чергову розмову друзів. — Якщо вам знадобляться аніматори на день народження дітей, я надішлю в наш чат контакти одних. Дуже гарно виступають.

Троє друзів вилупили на нього очі.

— Звідки в тебе контакти аніматорів?

— Невже дівчину-аніматорку підчепив? — висловив єдине ймовірне припущення Василь.

— Не підчепив, — буркнув Євген.

— Але, видно, хотів! — гигикнув Павло. 

Під серією дружніх кпинів Євген скривився і відвернувся, крутнувся на високому барному стільці вбік. І з приємністю хмикнув. Прямо поруч за барною стійкою, спиною до нього сиділа дівчина з розкішним темним волоссям у блакитному купальнику. Чи зеленому? Він замислився про колір тільки мимохідь, зачепившись поглядом за верхній край трусиків, і оцінив тонку талію.

Вирішив якось привернути увагу дівчини, щоб повернулася і побачив лице. Йому взагалі-то більше блондинки подобалися, але тут гріх не скористатися нагодою.

Євген сьорбнув лимонаду і прочистив горло, прокашлявся.

Дівчина повернула голову, глянула на нього через плече.

І він мало не вдавився повітрям. От трясця.

— Євгене? — Кліпнула до нього своїми великими віями Марта.

Його погляд метнувся далі, і тепер він бачив — разом з нею сиділа інша дівчина. Зоряна.

— Привіт, дівчата, — зітхнув.