10. Скай

День народження проходив весело. Через гучний дитячий сміх не завжди було чути, що говорять аніматори.

Євген дивився на Зоряну в смішному рожевому костюмі й ніяк не міг припинити усміхатися. Якщо ще посидить трохи з такою дурнуватою усмішкою, вона точно подумає, що в нього не всі вдома.

Він випив кілька ковтків соку, прочистив горло і спробував надіти на лице серйозність. Для цього знадобилося просто пригадати роботу.

Втім, довго думати про роботу в нього зараз, коли дивився на Зоряну, не виходило. Ба більше, останніми днями Євген помітив у себе тривожний симптом — навіть на роботі про роботу думалося погано. Надто часто думки займала Зоряна.

Він уже бачив її козою, принцесою, й ось тепер в костюмі собачки. Хоча найбільше йому сподобалося, коли була без одягу.

Щоб найняти її на сьогоднішній вечір, йому довелося перелопатити всі можливі сайти аніматорів Львова, доки не знайшлася контора, на сторінці якої побачив фото Зоряни і її напарника у костюмах піратів. Погортавши їхню сторінку, дізнався, що вони багато ким виступають. Він подзвонив брату, і разом вони обрали персонажів улюбленого мультфільму Даринки.

— А зараз танці! — вигукнула Зоряна, плеснувши в долоні. — Слухайте правила нашої щенячо-дитячої дискотеки!

Тим часом її партнер ввімкнув невелику колонку, яку приніс з собою, і на все подвір’я заграла пісня про черепаху.

Через музику Євген не чув, які правила озвучила Зоряна. Проте дивитися на забіги, стрибки й кружляння було весело. Зоряна показувала рухи, а її напарник разом з дітьми, ставши навпроти, повторювали. За кілька хвилин вона з ним помінялася місцями й тепер стояла до тераси спиною.

— А зараз виляємо хвостами! — перекричав музику її напарник. — Ой, у вас немає хвостів? Тоді ми виляємо! У кого є косички — можна виляти косичками! А хлопці… просто стрибають!

Діти засміялися і почали робити хто що — хлопчаки стрибали, дівчатка махали своїми косичками й хвостиками. А аніматори виляли хвостами. Ну, як виляли. Хлопець старався. А от Зоряна зиркнула через плече на Євгена і завагалася. Видно, не збиралася крутити дупою перед ним. Затупотіла на місці, імітуючи якийсь танець.

— То це вона? — Над вухом Євгена пролунав веселий голос брата. Олег зупинився позаду його крісла і, нахилившись, додав: — Симпатична.

— Просто дуже гарно грає. Я обрав для хрещениці найкраще.

— Звісно, звісно. Ти ж у нас знаний цінитель акторства і організатор дитячих свят! — Олег засміявся і плеснув молодшого брата по плечі. — То що? Маму можна привітати?

— З чим?

— З ким. З невісткою.

Євген буркнув собі під ніс щось нерозбірливе.

— Ми тільки недавно познайомилися. І я не змінив своїх планів.

— Ага, ну ясно. А ця дівчина про твої плани знає?

— Не занудствуй. Запросиш її залишитися на піцу, окей?

— Окей. Нам аніматорка в сім’ї пригодиться. — Олег хихотнув і відійшов до дружини й сусідського подружжя, які про щось весело говорили.

— А чи запросимо ми до танцю дорослих? — вигукнув аніматор.

— Та-а-ак! — закричали діти.

Наближалося завершення програми. Під’їхала піца, з якою діти й дорослі мали продовжити свято вже без аніматорів.

— Тоді запрошуємо всіх до танцю! Стаємо змійкою!

Першою стала Даринка, за нею Зоряна, діти за ними вишикувалися в ряд, тримаючись одне за одного, а аніматор у синьому замкнув ланцюжок.

— Хрещений! — вигукнула іменинниця, лише тепер побачивши Євгена.

Він підвівся назустріч з приреченою готовністю (і трохи радістю) стати до танцю.

— Привіт, Даринко!

Попри всю обережність з дітьми й небажання власних (свят-свят), Євген любив своїх племінників, а особливо — Даринку, хрещеницю і просто золотко.

Вона потягнула до нього рученята.

— Візьмеш мене на шию?

— Звісно.

Живий ланцюжок зупинився, доки хрещений піднімав собі на плечі іменинницю.

— Я тепер тут? — Він усміхнувся і став попереду Зоряни.

Встиг помітити, як вона спробувала усміхнутися, та натомість скривилася. Поклала руки на його талію, і змійка побігла далі, збираючи інших дорослих.

Після танців було задування свічок на торті й фотосесія з аніматорами. Вже коли Зоряна зі своїм напарником почали прощатися, Даринка підбігла до мами, зі щенячими оченятами прохаючи:

— А можна пригостити Скай і Гонщика піцою?

— Можна, звісно, — засміялася господиня дому. — Проходьте до столу, ви, напевно, стомилися, треба підкріпитися.

— Дякуємо, але… — Аніматор у синьому зам’явся. — На жаль, я поспішаю, у мене сьогодні ще виступ з моїм бендом у клубі.

— Я тоді теж… — заїкнулася Зоряна.

— А від тебе відмова не приймається. — Євген тут як тут опинився біля неї. — Даринка не може так просто відпустити свою Скай.

— Даринка? — Зоряна з притиском промовила ім’я винуватиці свята.

Вона так на нього дивилася, що Євгену здалося — якби не діти, висловила б усе, що про нього думає.

Він став ще ближче. Нахилився до її вуха, торкаючись плечем її лопаток.

— Я. Насправді я з тобою хочу поговорити. Минулого разу вийшло погано.

— У тебе з’явилися нові пропозиції? Чи ті самі?

— А якщо нові, ти погодишся?

— Навряд чи. Але вислухати можу.

Зоряна повернулася до нього лицем. Завмерла на секунду, застигнула зненацька тим, наскільки близько опинилися його губи й очі. Зробила крок назад і перечепилася об сходинку тераси. Впала б прямо на спину, якби в останню мить Євген не притримав за талію. Він вхопив її й потягнув, на коротку мить відзначивши подумки, наскільки ж приємно притуляти її до себе.