9. У костюмі собачки

— Ну, сьогодні смачно. — Дід Юліан відсунув порожню тарілку, з якої доїв ризото до останньої рисинки. Гукнув: — Ти куди?

Зоряна металася по квартирі, наспіх збираючи в рюкзак все необхідне.

— З Матвієм їдемо на день народження до дівчинки.

Матвій був її напарником, з яким вони вдвох проводили дитячі святкування.

— Ввечері? — здивувався дід.

— Будень, дівчинка в садочку, батьки на роботі до шостої. Це хрещений тато влаштував сюрприз — вирішив замовити на о пів на сьому коротку розважальну програму хрещениці прямо додому.

— А, ясно. Де то буде?

— Десь біля Галицького перехрестя, не знаю точно, це Матвій домовлявся.

— Ну, дивись там. Я сьогодні на нічну зміну, але якщо не пізно, то можу по тебе приїхати. 

Дід Юліан працював сторожем на виробництві за містом і їздив туди своєю старенькою «таврією», яка була приблизно одного віку з Зоряною.

— Я доберуся, не хвилюйтеся.

Сьогодні вони з напарником мали бути в костюмах героїв «Щенячого патруля» — Скай і Гонщика. Їхня іменинниця, п’ятирічна Даринка, була фанаткою цього мультфільму й особливо обожнювала дівчинку-собачку породи кокапу — Скай, яка завжди була в рожевому. Тому Зоряна готувалася до того, що сьогоднішню програму вестиме більше вона, ніж Матвій, який брав на себе ініціативу на днях народженнях маленьких фанатів Гонщика.

— Це на подвір’ї приватного будинку, — пояснював друг. — Крім іменинниці, будуть її старші брат і сестра — двійнята, а ще двоє сусідських дітей — теж п’яти-шести років. 

Вони з костюмами в сумках сіли в міський автобус. На щастя, цього разу це були не ростові ляльки, а звичайні костюми з легкої тканини, яка не паритиме тіло в теплий літній вечір.   

— Зробимо як завжди? Знайомство, торт, ігри й дискотека на завершення?

— Угу. Хрещений батько казав, що годину, не довше. Вечір уже, малеча буде стомлена.

Зоряна гмикнула. Встигла пізнати дітей завдяки таким святам, тож могла посперечатися — не малеча буде стомлена, а дорослі. Їй і самій хотілося б мати стільки енергії, як у п’ятирічки.

Іноді вона думала, звідки діти беруть стільки сил сміятися, гарцювати, стрибати, бігати. І висновок щоразу напрошувався той самий — сили бралися не стільки з тіла, хай і молодого-здорового, скільки з необтяженої обов’язками душі. Дітям не треба думати про реалізацію, гроші, думку сторонніх, влаштування особистого життя. Не треба тримати в голові те, до якого числа заплатити комунальні і які пігулки купити діду.

Не треба вагатися щодо пропозицій сторонніх малознайомих хлопців.

— Чому ти зітхаєш? — Матвій витріщився на неї. — Звичайний же день народження… 

— А, не зважай. Це я про своє.

«Про своє» Зоряна думала ще з неділі, з часу розмови з Євгеном. Його пропозиція так її вибісила, що серце досі спокою не знаходило. Тепер взагалі не ясно було, що робити.

Все-таки розповісти Марті про спільну ніч з Євгеном і його пропозицію? Це отверезило б подругу.

Був й інший бік медалі. Може, це від неї, Зоряни, Євгену хочеться тільки сексу. А в Марти цілком може вийти його зацікавити глибше, якщо вона постарається. Тоді краще їй не розповідати нічого, щоб не віднадити від нього.

На словах усе було просто, подумала Зоряна. Але на практиці між нею і Мартою проляже прірва, особливо якщо доведеться розповісти правду. Чи варто ризикувати десятирічною дружбою заради хлопця, якого лише тричі бачила?

— Приїхали.

Вони з Матвієм вийшли на кінцевій зупинці автобуса і вильнули між багатоповерхових будинків, знайшли тиху вуличку, яка за сотню-другу метрів вивела їх у приватний сектор. Матвій не зводив погляду з навігатора на смартфоні.

— Отой будинок.

За низьким металевим парканом Зоряна побачила одноповерховий дім — невеликий, з красиво оформленим ґанком, оббитим деревом, і з терасою з південного боку, мебльованою ротанговою софою і кріслами. На коротко підстриженому газоні росло кілька трояндових кущів, поодаль стояв дитячий надувний басейн.

За металевою хвірткою показався чоловік років тридцяти п’яти. У нього було світле волосся і сірі очі, когось він Зоряні одразу нагадав…

— Добрий вечір! Ви аніматори?

— Добрий вечір! Так.

— Я Олег, тато іменинниці. Проходьте, я покажу, де перевдягтися. Діти там вбираються у святковий одяг. Зараз ще приїде хрещений з тортом і сусіди з дітьми прийдуть.

Він завів їх в дім через двері тераси, показав кімнату, в якій можна переодягтися. З іншого боку будинку чулося радісне дитяче щебетання — винуватиця свята вже не могла дочекатися своєї улюбленої Скай з Гонщиком.

Переодягнувшись, Зоряна з Матвієм тихенько вибралися з будинку на подвір’я, де й мало бути свято. Сусідські діти вже прийшли. На терасі були їхні батьки, до подвір’я під’їхав автомобіль — мабуть, хрещений батько.

— Ну і хто тут в нас? — Матвій увійшов в образ і почав розмову з дітьми. — Я Гонщик. А ви? У кого день народження? У тебе? Чи в тебе?

Дівчина років шести і хлопчик, нижчий на пів голови, синхронно мотнули головами.

— Не у нас! У Даринки!

— А де ж Даринка? — охнула Зоряна-Скай. — Покличемо Даринку? Давайте разом! Да-рин-ко!

Вона зосередилася на дітях, не дивилася навколо себе. З будинку вийшла іменинниця з мамою, а потім вибігли і її восьмирічні брат з сестрою.

Скай і Гонщик поставили дітей у коло і, нарешті з’ясувавши, хто іменинниця, запропонували привітати її як належить.

— А скільки років нашій іменинниці? — спитала Зоряна, усміхнувшись до білявої дівчинки у пишній малиновій сукні.

— П’ять! — гукнула Даринка, усміхнувшись з ямочками на щічках.

— П’ять? Тоді, дітки, привітаймо Даринку п’ять разів. Спочатку пошепки, тоді гучніше, тоді ще гучніше. Дорослі теж приєднуйтеся! Ось так: з днем на-род-жен-ня!

Вона підняла голову, глянула в бік тераси, на якій дорослі вмощувалися на кріслах і розставляли їжу для святкового застілля. Її погляд вихопив Олега, який метушився з тортом, не знаючи куди його приткнути, тоді — маму іменинниці Оксану, яка все носила тарілки. А тоді Зоряна глянула на новоприбулого гостя.