7. Прищавий принц

— Я його не зацікавила, — сумно констатувала Марта, коли вони з Зоряною обідали в п’ятницю. — Мабуть, тому що старалася зацікавити з усіх сил. Він зі мною був чемним рівно настільки, наскільки й з іншими — з моїми батьками, з тобою!

Зоряна відвела очі, щоб не виказати своєї радості. Визнання проблеми — половина шляху до одужання. Якщо Марта зрозуміла, що їм з Євгеном не по дорозі, це гарна новина.

Вона картала себе за те, що радіє невдачі подруги на любовному фронті. Але як не радіти, якщо серце щемить від того, хто саме став об’єктом зацікавлення Марти?! Від недільного барбекю і до сьогодні її серце не мало спокою через це.

— Але я не засмучуюся! — Марта раптом ожила і розправила плечі. — Говорила з мамою Євгена, і вона мене підбадьорила. Знаєш, що Орися каже? Що Євген звик до самотності й просто впирається через те, що вона переконує його одружитися. А насправді я йому сподобалася! Інакше чому б йому переглядати мій профіль в інстаграмі? Він усю мою сторінку прогортав! Тому, знаєш, я не розкисатиму. І спробую ще.

Сподівання Зоряни розтрощилися на друзки в один момент. Її замлоїло.

— Що спробуєш?

— Спробую ще раз привернути його увагу. Сама подумай, що його в мені може не влаштовувати? Я ж вродлива, молода, успішна, не дурепа. Навколо повно хлопців, які вбили б за побачення зі мною!

— А тобі Євген подобається чи тебе просто злить, що він не піддався твоїм чарам? — Зоряна спіймала себе на тому, що говорить з відвертою, неприхованою надією в голосі.

— Сподобався, звісно! Я серйозно. Він прямо такий, яким я хотіла б бачити свого чоловіка. Старший, вже нагулявся. Давно незалежний від батьків, з інтелігентної, але не мажорної сім’ї, не медійний. Я хочу когось надійного, спокійного, зрілого, з серйозною професією. Хочу… його.

Марта серйозно підтиснула губи й поглянула на подругу прямо, відкрито. В м’яко-карих очах плескалася рішучість.

Якщо така дівчина, як Марта, когось хоче, в об’єкта її бажання немає шансів встояти — Зоряна вже багато разів впевнилася в цій істині. Її подруга вміла причарувати, нічого особливого не роблячи. Їй достатньо було кілька разів кліпнути очима, щоб хлопець падав ницьма до її ніг.

Раніше всі цілі Марти обмежувалися бажанням сходити з тим чи іншим хлопцем на побачення, завести інтрижку на кілька тижнів, похвалитися у своєму блозі букетом зі ста троянд чи вечерею в дорогому ресторані. Закінчувалося ж усе тим, що Марта відшивала чергового кавалера, скрушно зазначивши:

— Ні, він не підходить.

Ніхто досі їй не підходив для шлюбу! Одні хлопці були занадто несерйозними, інші занадто мажорними, треті не влаштовували тим, що не мали чітких планів на життя.

І треба ж було, щоб влаштував її той, з ким Зоряна провела ніч!

— То що ти робитимеш?

— Орися допоможе влаштувати з ним ще одну зустріч. Не тиснутимемо. Влаштую все так, ніби випадково зустрілися. І цього разу не говоритиму про свою роботу, щось йому не сподобалася ця тема... Певно, він вважає мене несерйозною через те, що я актриса й блогерка. Краще розкажу йому про благодійність. Як думаєш, він оцінить моє волонтерство в центрі для безпритульних? Не хвалитимуся, просто обмовлюся…

Зоряна підперла голову рукою. Думала про те, яка ж полярна людина її подруга. На одному полюсі — недалека, вітряна, не обтяжена глибокими філософськими питаннями блогерка-актриса. На іншому — дівчина зі стійкими моральними принципами, добра серцем, хоча й іноді й занадто егоцентрична. Марта любила, щоб світ крутився навколо неї, і коли він справді крутився, вона потурала цьому світові — робила щось для нього.

Траплялося по-різному, але Зоряна знала, що подруга здатна на хороші вчинки не заради картинки у соцмережах чи чужого схвалення. Це було одним з факторів, через які вона насправді щиро любила Марту. І не могла переступити через це.

— Я думаю, йому сподобається, якщо ти просто менше говоритимеш, — зрештою порадила. Попри все, так виходило, що досвіду серйозних стосунків Зоряна мала більше, тому й радити могла. — Дозволь йому говорити й до місця вставляй дотепні жарти. А вже коли розговориш його, починай відкриватися сама — обмовся про те, що неділями тебе можна зустріти тільки у центрі для безпритульних. Що твоя магістерська була про артхаус. Що ми з тобою познайомилися… — Вона запнулася, пригадавши, що саме про це запитував Євген. — Коли ти побачила, що в мене на спідниці червона пляма. Пам’ятаєш?.. У мене тоді місячні були ще нерегулярні й почалися в перший день в акторській школі. Ти побігла в магазин через дорогу, купила мені прокладки й позичила свій довгий плащ, щоб я прикрила дупу.  

— Та ну, говорити про твої місячні — якось неетично!

— Але такі історії чіпляють!

Дівчата перетнулися поглядами і засміялися, згадавши старі часи.

— Ти в мене найкраща! — Марта потягнулася через стіл і майже до стану удушення обійняла Зоряну за шию. — Якщо твої поради подіють, з мене великий-великий торт!

— Не хочу торт, хочу твій новий пляцок. Дуже смачний! Дід зацінив і сказав, що я правильно обрала подругу.

— Твій дід зацінить будь-яке вариво після твоїх макаронів!

Зоряна могла б образитися, якби слова Марти не були правдою. Їжа була головною причиною її конфліктів з дідом. За багато років життя без дружини він міг би вже навчитися готувати сам, але ні — шпиняв внучку, щоб вона вчилася. І Зоряна навчилася, звісно, та коли ця остогидла справа забирала всі сили, вона переходила на щоденне приготування макаронів. Здебільшого після тижня такого життя дід починав сильно сваритися і ходити по хотдоги у найближчу забігайлівку.

***

Після обіду з Мартою Зоряна побігла на день народження чергового малюка, на якому грала роль веселої жабки у гігантському костюмі з поганою вентиляцією. Потім була репетиція в театрі, а насамкінець — вечірня школа акторства для дітей з закладів інтернатного типу.

Тож коли пізно ввечері дід Юліан показово гучно брязкав порожніми тарілками, це вже не здатне було її підняти й змусити піти на кухню.