6. Цирк на дроті

— …Найсмішніше було, коли я знімалася в рекламі морозива. Моїм партнером був Макс Масік, ти точно бачив його тіктоки. Про мотоцикли, знаєш? Так от, ми сиділи у…  

— А де Зоряна? — Євген витягнув шию, виглядаючи за спинами матері й Марії єдину дівчину, яка його цікавила тут і зараз.

— Їй голова розболілася, вона поїхала додому. Казала, що набере тебе потім, Марто, — відповіда Марія.

Він затарабанив пальцями по столу. Глянув на пляцки, які, зі слів господині дому, пекла Марта.

Питається, чого він досі тут сидить? Час шукати шляхи для відступу. Тієї, хто його цікавить, тут вже нема. А Марта, видно, справді фантазує про його увагу. Слід це припиняти.

Кілька разів за останні двадцять хвилин Євген намагався натякнути про те, що він тут не задля одруження, але Марта тріскотіла про своє і не давала вставити слово. Заявити при всіх про те, що він не сватається, було б неввічливо. Тим паче ніхто про сватання прямо не говорив. Подумавши, Євген вирішив, що вдома пояснить все мамі, а вона хай сама розбирається з сім’єю Марти і їхніми очікуваннями. Зрештою, він нікому нічого не обіцяв, крім гостювання.

— Мені теж треба їхати. — Підвівся з безапеляційною заявою.

— Куди раптом? — чи не вперше за час застілля звернувся до нього батько.

— Термінова робоча справа. Доберетеся додому без мене?

— Але ж сьогодні субота! — з притиском промовила Орися, стрільнувши у сина поглядом. — Яка робота?

Він не зреагував, глянув прицільно на Марію.

— Іноді буває, що я дуже зайнятий. І взагалі, я переважно зайнятий. Тільки працюю і сплю. Як бачите, в мене не стільки чеснот, як описувала мама. Дякую за гостину, було дуже смачно, радий був побачити всіх. Але мушу їхати. Марто, успіхів тобі зі зйомками!   

Проводжаючи його, Марта й далі тріскотіла. Він не слухав, квапився. Може, Зоряна не встигла зайти далеко? Треба подивитися, чи нема її на найближчій зупинці.

Вулиці приватного сектору розчарували його відсутністю не тільки Зоряни, а й зупинок. Як крізь землю провалилася.

Євген їхав додому похмурим, темним, як грозова хмара. Копався в собі, так нічого й не зрозумів.

Балаканина цієї Марти дратувала його весь вечір, він тільки в тому і знаходив втіху, що поруч була Зоряна. Все думав, як би виловити момент і поговорити з нею. В ідеалі — поговорити наодинці.

Чому ж утекла так швидко?

Решту вечора він шукав її соцмережі, але не знайшов, хоч і дізнався на сайті лялькового театру повне ім'я — Зоряна Пономарів. От краще б вона, а не Марта була блогеркою з десятками тисяч підписників.

Поматюкавшись, Євген зробив те, від чого в цілях безпеки відмовлявся роками — завів профіль в інстаграмі. Поставив чорну картинку замість фото і підписався як Геник сміху заради.

— Подивимося…

На сторінці Марти було кілька селфі з Зоряною, але ніде не був відзначений Зорянин профіль.

— Миленька.

Він усміхнувся до фото тижневої давності, на якому дівчата їли морозиво. У Зоряни був вимащений в рожеве ніс, обидві заливалися сміхом. А підпис приємно грів: «З моєю найкращою у світі!».

Що ж, може, як наречена Марта не дуже, але подругою, мабуть, була хорошою.

Він уважно гортав профіль Марти, вишукуючи Зорянині фото, і відклав смартфон тільки тоді, як зрозумів, що засинає.

Першою ранковою ідеєю було навідатися на наступних вихідних у ляльковий театр. Євген купив квитки на всі шість вистав, які були в афіші на наступні вихідні. 

А вже ввечері йому зателефонувала мама. Він не одразу зрозумів, як розшифрувати її радісний лепет.

— Я така рада! Така рада, що вона тобі сподобалася!

— Звідки ти знаєш? — Євген насторожився, ще тримаючи в думках Зоряну.

— Ти весь її інстаграм прогортав і поставив лайки! Геник — це ж ти? Говорила з Марією, вони дуже раді. Марта дуже чекає, щоб ти написав. А хочеш зателефонувати? Я дам номер, прямо зараз тобі надішлю.

Лайки. Він поставив лайки. Як? Коли? Де?

Як в інстаграмі взагалі ставляться лайки?

— Мамо. Послухай. Я не маю жодних планів щодо Марти. Вона мені не сподобалася. Надішли номер, я сам їй скажу.

— Як це? — Орися охнула. — Ви ж мило вчора спілкувалися… А лайки?

— А мені треба було поводитися, як хамло, щоб вона зрозуміла, що я в ній не зацікавлений? Лайки — випадковість.

— Не дам! Не дам тоді номера! Ти ще охолонь, подумай! Така красива дівчина, порядна, з гарної сім'ї! Ввічлива, не якась вертихвістка! Ти подумай.

Євген зітхнув. Розмовляти з мамою — як об стіну горохом.

— Цирк на дроті. Ти мені обіцяла, що більше ні словом не обмовишся про шлюб. Виконуй обіцянку.

Зі злості він розірвав дзвінок. Не буде номера Марти? Ну й начхати. Чому він взагалі повинен їй телефонувати й пояснювати, що не збирається до неї залицятися? Хіба давав їй надію? Чи випадкові лайки — це вже запрошення до вінця?

Можна було б, звісно, написати їй в інстаграмі й прояснити ситуацію. Проте передчуття підказувало — що більше він намагатиметься відчистити штани від цього болота, то сильніше вимажеться.

Нехай Марта думає собі що хоче. У його планах — ляльковий театр.