5. Невинна наречена

— Ой, а ще Марта чудово грає на фортепіано!

Марія не припиняла пишномовно розписувати чесноти доньки, і на кожне слово все більшим захватом світилися очі потенційної свекрухи.

Марта сиділа точно як дівчина на виданні — чинно склавши руки на колінах і виструнчивши спину. Їла як горобчик, говорила тихим медовим голоском.

— Ой, ми колись Євгена в музичну школу віддали були, — пригадувала Орися. — То з ним вчителі помучилися, а потім сказали забирати. Музика — не його. Зате як він добре у школі вчився! Обласну олімпіаду з математики у десятому класі виграв, а з фізики в одинадцятому…

Вся жіноча половина столу слухала з відкритими ротами. Тільки Зоряна вдавала, що їй байдуже, хоча насправді теж вслухалася в кожне слово. І потайки глипала на Євгена.

Він сидів, ворушачи губами, і дивився в пройму дверей альтанки.

«Один, два, три…» — прочитала вона по його губах. Що він там рахує? 

— Чотири, — бовкнув він гучніше і крутнув головою в бік вікна.

Повз вікно пролетів горобець.

Зоряна нахилила голову і тихенько пирхнула зо сміху. Цікаве сватання, коли «наречений» рахує горобців!

Остап із Тарасом розмову не слухали, заглибилися у свою балачку, згадуючи старі часи. Колись вони працювали разом дрібними чиновниками в міській раді й, крім того, що разом рибалили, ще й співали в одному церковному хорі.

— Зоряно, а як ви з Мартою познайомилися? — несподівано вставив слово Євген, перебивши якусь чергову оду своєї матері.

За столом запала тиша. Зоряна розтулила рота, щоб відповісти, та Марта її випередила:

— Ми познайомилися в студії акторської майстерності для підлітків. Нам було по чотирнадцять, ми одночасно туди прийшли вчитися. Так і подружилися, вже десять років дружимо! Тільки потім Зоряна обрала театр, а я захотіла грати у кіно. Тепер мене іноді впізнають на вулиці!

— Ого, справді? — Орися сплеснула руками. — Я теж тебе десь бачила, от дивлюся — лице знайоме…

— Я зіграла у чотирьох кліпах, семи рекламах, озвучила три ролі в мультфільмах. Зіграла другорядну роль у романтичному серіалі, а зараз знімаюся в головній ролі, серіал вийде цієї зими. Зйомки поки що тут, у Львові, але треба буде скоро поподорожувати. Знаєте, акторська професія така — багато поїздок, нічні зйомки… Тому я планую це покинути й зосередитися на своєму блозі, коли створю сім’ю.

— Ой, дівчата, — спохопилася Марія, — вже всі поїли, час принести десерти… Зорянко, Орисю, допоможете мені винести порожні тарілки і принести пляцки?     

— Я теж можу допомогти. — Євген підвівся.

— Та сиди-сиди, ми втрьох впораємося.

— Ні, я все-таки допоможу.

Він вхопився за тарілки, які вже зібрала Зоряна, і буквально видер їх з її рук.

— Наш Геник з дитинства привчений допомагати в усьому, — виправдалася Орися. — У мене два сини, знаєте, дочок не маю, тож обох їх вчила готувати, прибирати…

Євген закотив очі, почувши форму свого імені, якою його кликали в дитинстві і яку він ненавидів. Зціпив зуби.

— Геник? — шепнула Зоряна, видираючи тарілки з його рук назад.

— Гм, з твоїх вуст звучить навіть приємно, — шепнув він з короткою усмішкою і поступився, віддав їй тарілки.

Їх ніхто не почув.

Євгену довелося сісти й далі слухати розповідь Марти про акторське життя, доки Зоряна з Орисею й Марією понесли в дім посуд.

У домі подруги Зоряна орієнтувалася не гірше, ніж у власному. Її тут справді вважали частиною родини — Остап і Марія чи то жаліли її, чи то з душевної доброти прикипіли серцем до найкращої подруги дочки. Ще у шкільні часи вона їздила з Мартою і її батьками в сімейні подорожі, приходила в гості на всі свята і просто так. Додому її майже ніколи не випроводжали з порожніми руками. Навіть зараз, нарізаючи пляцки, Марія одразу відклала кілька шматків у лоток.

— Зорянко, оце візьмеш дідусю.

— Дякую.

— Ми з Мартою вдвох пекли. Оцей горіховий я, — хвалилася Марія Орисі, — а маковий з полуничним кремом — Марта, вона якийсь новий рецепт знайшла. Взагалі Марта дуже любить готувати!

— Ой, це похвально. Бо Євген з цією роботою своєю скоро собі виразку заробить. Навіть не знаю, що він там їсть! Ні, він вміє готувати, але… Ну, знаєш, хлопець є хлопець. Живе сам, постійно зайнятий. Там хапнув недоварене, там купив якусь гидоту фастфудну!

Зоряна відвернулася до посудомийки, щоб завантажити брудний посуд. Вслухалася у розмову.

— Взагалі Марта в мене дуже домашня дівчинка, — далі нахвалювала доньку Марія. — Вона, звісно, любить іноді провести час з друзями у караоке чи клубі, але це діло молоде. Я не бороню. Тим паче вона береже себе для одного-єдиного. 

— Дуже приємно, що є зараз такі дівчата! — Орися сплеснула руками. — Мій Геник саме таку шукає! Йому вже скоро тридцять, квартиру свою має, скоро виплатить кредит, у них підприємство з цим допомогло, там якісь особливі умови для працівників. Але я думаю, що, як одружиться, нехай з дружиною переїжджає в нашу трикімнатну, а нам з Остапом і його однокімнатної вистачить. Старший син, Олег, вже давно одружений і має свій дім, тому наша квартира буде Євгену. Машину він нову недавно купив… А Мартуся ваша — така мила дівчина! Якраз на його смак! Вродлива, ввічлива, невинна!

Тарілка в пальцях Зоряни затремтіла.

Ну, звісно, провести ніч без обов’язків можна з такою, як вона, Зоряна. А одружуватися треба з невинною і домашньою дівчиною, як Марта.

Від образи її нижня губа затремтіла. Найдошкульніше ж було те, що ображатися нема чого. Сама винна. Не треба було фантазувати про рятівника, який після спільної ночі закохається і запросить на побачення. І менше любовних романів треба читати.

А ще треба думати головою, перш ніж наступного разу їхати з першим-ліпшим до нього додому.

— Тьотю Маріє, я вже поїду додому. Щось голова розболілася. Передайте Марті, що я їй потім зателефоную, — випалила Зоряна на одному подиху.

— Добре, Зорянко, тільки пляцки не забудь.

Вибігаючи з кухні, чула, як Орися з Марією фантазують про родичання і запевняють одна одну, що Євген вподобав Марту, а Марта — Євгена.