4. Сватання на Левандівці

— Це моя дочка Марта, — вигукнув Остап, коли її подруга вилетіла з саду.

Але Зоряна, стоячи на порозі, на подругу навіть не глипнула. Всю її увагу прикував хлопець навпроти.

Він. Євген. Та сама інтрижка на одну ніч, про яку вона вже пошкодувала. Тепер він сватається до її подруги!

Марта у красивій квітчастій сукні, з ідеальним денним макіяжем і білосніжною усмішкою виструнчилася перед Євгеном. Він пробубнів якесь привітання, але дивився не на неї.

— А це Зоряна, моя найкраща подруга! — спохопилася «наречена» і метнулася до порога, силоміць потягнула Зоряну для знайомства.

— Дуже приємно познайомитися. — Євген дивився на неї пильно, ніби й не моргав.

А їй хотілося під землю провалитися з сорому. Тепер доведеться вдавати, що вони незнайомі, адже не розповідати ж усім про обставини знайомства. Її щоки й досі горіли від самої згадки про те, де були його губи під час процесу цього їхнього знайомства.

— Навзаєм.

Вона не встигла щось ще сказати, бо защебетала Марта, вхопивши її під лікоть:

— Зоряна мені як сестра, вона в нас як член сім’ї. Правда, Зоряно? О, а ось і мама йде!.. Мамо, вже гості під’їхали.

Марія, мама Марти, якраз несла в сад тацю з канапками. Щоб втекти від метушні, пов’язаної зі знайомством, Зоряна запропонувала свою допомогу — вихопила тацю й понесла до альтанки.

Сад пахнув скошеною травою і соковитим м'ясом, яке вже готувалося на мангалі. Господарі вирішили організувати барбекю. В альтанці був сервірований стіл, і легкі закуски от-от мали б привабити бджіл, мух та іншу дрібну живність.

Зоряна вирішила не повертатися до порога, а зайняти стратегічну позицію біля столу як оборонниця їжі від комах.

— І що тепер робити? — прошепотіла до себе.

Варіантів всього два. Або вдати, що не знає Євгена і нічого між ними не було. Або чесно розповісти подрузі правду.

Другий варіант — правильніший, бо за десять років дружби вони Мартою не мали секретів одна від одної. Але з іншого боку, саме ніч з Євгеном — той момент, який нічого доброго в їхню дружбу не принесе, тільки зайві ревнощі, якщо раптом сватання відбудеться.

— Привіт, — почула вона за спиною і рідко розвернулася.

Євген стояв у дверях альтанки, підперши плечем одвірок.

Зоряна визирнула на вулицю й побачила Остапа з Євгеновим батьком біля мангала.

— Мене послали з чоловіками до м'яса, — пояснив Євген. — Жінки пішли в дім по їжу.

— Тоді йди до м'яса, — буркнула вона, сама не знаючи, від чого дратується. — Я наче не схожа на курячу гомілку.

Він серйозно блиснув на неї своїми сріблястими очима.

— Чим я заслужив таку гостру реакцію? Ми наче як непогано попрощалися.

— В тім і річ, що по-про-ща-ли-ся.

— Ну вибач, я не знав, що ти тут будеш.

Зоряна винувато опустила плечі, потерла чоло. Тепер вже злилася на себе за дитяче поводження.

— Вибач. Я просто не очікувала. — Глянула на нього і щиро попросила: — Не кажи тут нікому, що ми знайомі. Незручно вийде.

— Звісно.

Він смикнув плечима. Розтулив рота, щоб щось сказати, але позаду як з-під землі виросла Марта.

— Пропустіть, будь ласка. Це мій улюблений літній салат з фетою, м’ятою і прошуто. Євгене, ви ж любите м’яту? Ой, можна на ти?

Вона змахнула великими віями й подивилася на нього тим наївним відкритим поглядом, від якого більшість хлопців втрачали голову.

— Угу, давай на ти. — Він не помітив її погляду, бо все зиркав на Зоряну. — Щось треба тут допомогти?

— О ні-ні, що ти, ми на те дівчата, щоб самі впоратися з сервіруванням столу. Я обожнюю такі речі.

Зоряна в кутку альтанки тихенько зітхнула. Вона, на відміну від подруги, терпіти не могла усіх цих «традиційних жіночих обов'язків». Може, річ була в тім, що для Марти кухня була як хобі, яким можна було займатися на дозвіллі з нудьги, а щодня про все дбала її мама. Зоряна ж у тринадцять залишилася жити з дідусем, бабуся поїхала до Італії на роботу, й більшість обов'язків по дому впала на тендітні дівочі плечі.

— Сервірувати стіл обожнюєш? — Євген гмикнув і підняв одну брову.

— І це теж. Я люблю готувати, робити затишок в домі, прикрашати все.

— Як захопливо…

— Не дочекаюся, щоб жити окремо і дбати про власний дім!

Він вже зібрався розвернутися до дверей, але передумав, не втримався від їдкого зауваження:

— А що заважає з'їхати від батьків і дбати про власний дім?

— Ну, це ж… — Марта зам'ялася. — Тоді треба орендувати кімнату, а це інше, не свій дім. Та й я не хочу жити сама, для дівчини це не дуже безпечно!

— А з ким ти тоді хочеш жити? — Він примружився.

— З чоловіком, звісно. — Щоки Марти ледь порожевіли, а вії опустилися, ховаючи знічений погляд. Уточнила: — Ну, після вінчання. Не просто так.

— Ясно. Йду я до мангала.

Весь час Зоряна спостерігала за розмовою, та не втручалася. Потайки вдивлялася в лице Євгена. Чи сподобалася йому Марта? Чи запросить він її на побачення? Або чекати прямо сьогодні сватання?

— Ти його бачила? — вискнула подруга, щойно Євген відійшов на кілька метрів від альтанки.

Метнувши своїми темними кучерями, Марта крутнулася до Зоряни. В її очах читався абсолютний захват.

— Угу. І?

— Бачиш, який симпатичний?! А ти хвилювалася, щоб не потворний! А ще він такий… — Марта замріяно всміхнулася й притулила руки до грудей. — Дорослий, зрілий… Одразу видно — готовий до шлюбу. Не те, що інші мої кавалери. І голос такий приємний! А очі… Ти бачила? Такі глибокі!

— Марто, ти мене лякаєш.

Промовляючи ці слова, Зоряна вже й не знала, хто насправді її лякає більше — подруга, яка підозріло нагадує закохану, чи її власне серце, яке скніє від надії, аби подруга не закохалася у Євгена. Й аби він не закохався у неї.

Зоряна відвернулася від Марти, щоб випадково не виказати себе мімікою чи жестом. Глипнула у вікно.

Євген стояв, запхавши руки у штани, про щось розмовляв з батьком і майбутнім тестем. Після чергової фрази повернув голову в бік альтанки й подивився прямо на неї. Серйозно так подивився. Лиш вона надто мало його знала, щоб прочитати цей погляд.