1. Як у книжці

Вона завжди уявляла пекло як караоке-бар. Точніше, караоке-бар — як пекло. Точніше… Ой, без різниці.

Якийсь новоприбулий хлопець затиснув її в куток дивана своїми широкими плечима, і вона постаралася вибороти собі трохи місця. Де там! Новоприбулий навіть не відчув її борсання.

Він і решта хлопців у їхній компанії скалили зуби до Марти. Нічого нового. Вся увага завжди дістається її подрузі, бо сама Зоряна всіх зубоскалячих обламує на першій хвилині.

— Ти — Зоряна, так?

А ні, не вся увага. Хлопця навпроти, здається, брата сьогоднішнього іменинника, все-таки не відлякав похмурий вигляд Зоряни.

Вона мовчки кивнула і щосили напружилася, щоб стати невидимою.

Не вийшло.

— Черга нашого столика! Ходи співати!

Хлопець перекрикував музику, нахилившись над столиком і тягнучись рукою до неї.

Співати! Ще чого бракувало. Її незмінна роль на таких тусовках — тихо нудьгувати. А ще ходити з подругою в туалет припудрити носика, коли та покличе. Взагалі-то вона вже доросла дівчинка і могла б сама ходити на свої тусовки, але де там!

Зоряна вже втратила всяку надію, що Марта швидко знайде судженого і здійснить свою мрію стати «традиційною дружиною» (і вести про таке життя блог). Залишалося берегти світлу віру у краще — у те, що в котромусь з клубів чи караоке-барів ходить саме той. І краще б він ходив десь близько, бо довго Зоряна так не витримає.

— Ну йдемо!

Хлопець уже тягнув її за руку.

— Пусти, мені треба вийти в туалет. Зараз повернуся — і поспіваємо.

Вона звільнила руку і кинулася до дверей, мимохідь глянувши на подругу. Та муркотіла щось на вушко винуватцю дійства, який підбивав до неї клинці.

У світлому коридорі виявилося порожньо, і Зоряна аж зітхнула з полегшенням. Була лише десята вечора, шансів втекти прямо зараз додому — нуль. Якийсь час вона зможе провести у коридорі, але рано чи пізно у зал доведеться повернутися. Треба, щоб той хлопець ще випив і забув про неї.

Тинятися з туалету в коридор і назад було б нудно, якби не нова книжка на смартфоні. Зоряна ходила туди-сюди, періодично зупиняючись то під однією стіною, то під іншою, то біля дзеркала в туалеті. Занурилася з головою в роман і не помічала, що діється навколо. Можливо, вона єдина людина на всенькій планеті, яка читає книжки у клубах і караоке, але це здавалося куди цікавішим заняттям, ніж дурні балачки й п’яні співи.

У книзі герой якраз відбивав героїню від хулігана. Зоряна знайшла найзатишніше місце для того, щоб зосередитися на такому моменті, — куток у кінці коридору, якраз за чоловічим туалетом.

«— Прибери від неї руки! — закричав незнайомець й одним ударом повалив кривдника на землю. Я глянула йому у вічі й завмерла. Серце зупинилося, а тоді понеслося галопом. Мені захотілося потягнутися до його губ — чуттєвих, прекрасних і…», — писалося у книзі.

Зоряна якраз збиралася дізнатися, що там з губами героя, коли почула:

— Он ти де! А казала, будемо співати!

Дідько б його взяв.

Вона підняла очі від смартфона і вклала весь запас врівноваженості у те, щоб усміхнутися.

— У мене тут важлива справа. Зараз прийду.

Хлопцю було байдуже до її справ. Він підійшов упритул і обперся руками на стіну обабіч. З такої близької відстані війнув на неї концентрацією алкогольних випарів, і вона ще дужче втиснулася у куток.

— Ти що робиш? — обурилася.

Він не збирався відповідати, зате вирішив показати. Його руки раптом втекли зі стіни на її талію, а губи почали ближчати. Зоряна чортихнулася і спробувала відпихнути, але не змогла — був сильнішим.

— Та перестань, ти чого… — бубонів, намагаючись перехопити її руки.

— Відчепися від мене, бо зараз почну кричати!

Насправді вона вже кричала. Та так, що хтось почув. Рипнули двері чоловічого туалету, і звідти вийшов якийсь хлопець.

— Може, відпустиш дівчину? — почувся низький голос.

Огляд затуляв причепа, тож Зоряна не побачила власника голосу, але щиро пораділа йому.

— Ти до мене? — П’яний залицяльник повернувся лицем до незнайомця і показово розім’яв плечі.

Вона стала навшпиньки й виглянула через його плече.

Незнайомець, який втрутився, був блондином. Не надто високим, але з вигляду інтелігентним. Років тридцяти. У сорочці! Так, наче він не співати в караоке прийшов, а виступати з лекцією перед студентами.

— До тебе. Відійди від дівчини. Бачиш же, вона проти.

— А ти взагалі хто, що мені тут розказуєш? Давай-давай, ходи сюди. Я якраз сьогодні у спортзалі був!

Зоряна скривилася. Він ледь на ногах тримався. Спортзал не допоможе.

Її захисник теж не здавався силачем, але принаймні був тверезим.

— Я не збираюся з тобою битися, — гмикнув він. — Зараз охорону покличу. Там два здорові хлопці, які тебе скрутять, і співатимеш під вікнами, а не в караоке.

— Та я їм покажу!..

— Ясно. Я пішов кликати.

Незнайомець зробив тільки два кроки, як п’яний передумав.

— Тьфу. Дуже треба. — Сплюнув під ноги. — Ідіть ви! — І поплентався геть, хвилеподібно виляючи ногами.

Зоряна відлипнула від стіни й видихнула трохи розчаровано, провівши його поглядом. Ось так, справжні бійки через дівчину трапляються тільки у книгах.

— Дякую, — промовила до свого захисника.

Йди у залу тепер вже зовсім не випадало. Подумавши, вона вирішила, що чекатиме Марту тут, і знову прихилилася до стіни. Потайки блимнула з-під вій на незнайомця.

Він розглядав її, не приховуючи цікавості. Зрештою сперся на стіну поруч. Між їхніми плечима було щонайбільше двадцять сантиметрів.

— Чому не співаєш, а тут стоїш?

Зоряна хотіла повернутися до читання, але передумала. Сховала смартфон у сумочку, що висіла на плечі.

— Я тут за компанію. Щоб подругу саму не кидати. А ви… ти?

— І я. Здали з командою важливий робочий проєкт. У нагороду компанія оплатила відпочинок на вечір. Хлопці з мого відділу люблять караоке, тому ось я тут.

Вона прикусила губу. Очі забігали туди-сюди. За що б зачепитися, щоб продовжити розмову?