Розділ 7. Правда мавки

Мавка сиділа на пеньку у своїй хатинці, поглядаючи на «Миколая». Вона вже трохи втомилася від сміху, а її зеленоокі блискітки помітно потьмарилися.

— Ти думаєш, що я просто хочу подарунків, — пробурмотіла вона. — Але насправді… мені потрібен сон. І тиша. І трохи уваги.

«Миколай» слухав уважно. Він розумів, що за ображеним і жадібним зовнішнім виглядом ховається вразлива істота.

— Тобі ніхто не дарував радості? — запитав він лагідно.

Мавка кивнула. — Ніхто. І навіть коли діти проходять повз, вони не дивляться на мене. А тепер ще й ця тепла зима… я не можу спати.

— От і вся правда, — мовив «Миколай». — Тобі потрібна увага і трохи магії, а не подарунки та цукерки.

Вона задумалась, і її серце розм'якло. Тепер вона розуміла, що навіть янголи і Миколай можуть допомогти.

— Може, ми спробуємо разом? — запропонував він. — Я допоможу тобі знайти тишу і спокій.

Мавка посміхнулась. Голос її тепер був м'якший, як туман на ранковому болоті.

— Добре, — сказала вона. — Але я хочу ще один подарунок. Щоб лісові жителі теж отримали трохи радості.

«Миколай» кивнув. Він знав, що це буде складно, але можливо. Янголи почали об'єднуватися, щоб виконати нову місію: доставити подарунки всім, навіть тим, хто здавався неслухняним.

Ліс ожив. Тіні більше не здавалися страшними, а магія проникала у кожен куточок. Мавка навчилась радіти дрібницям, а Миколай і янголи розуміли: справжнє диво починається з уваги та співчуття.

Так почався процес порятунку Різдва для всіх жителів лісу, і пригоди тільки набирали обертів.

Різдво приходить тихо. Але перед ним світ завжди проходить через безлад, плутанину і страх — щоб потім згадати, навіщо потрібне диво.