Розділ 4. Ліс, який не спить

Ліс повільно тонув у сутінках. Гілки скрипіли, ніби перешіптувалися між собою, а тіні ковзали стовбурами, живучи власним життям і ховаючи давні таємниці. Святий Миколай опустився на вологий пеньок і зрозумів: справжній хаос тільки-но прокидається — і справа була не лише в мавці.

— Подивіться, — мовив він і кивнув на ліхтарик, що світився без рук і без причини. — Я тут не сам.

Повітря здригнулося, і з темряви вийшли вони — дванадцять янголів у червоних кожухах, різних фасонів і відтінків, кожен зі своїм тембром голосу та власною манерою стояти. Вони стояли поодаль від Святого Миколая, тому його не бачили, заговорили між собою.

— Святий Миколай захворів, — сухо повідомив Третій. — Потрібна заміна. Різдво не переноситься.

— А протоколи? — насторожено спитав Перший.

— Протоколи переплутані, — озвався Другий. — До того ж мавка активувалася.

Святий Миколай усміхнувся — тихо й хитро.

— От вам і відповідь, чому ліс з’їхав з глузду. Миколая сьогодні замінюють, але протоколи переплутані. Рано я цього айтішника взяв у команду. Ще молодий. Та нічого справимося. Однак в дечому він таки молодець, швидко спрацювала система, а я ж тільки повідомив, що захворів і трохи відпочину. А вони там враз перехвилювалися. – подумав Святий про себе.

Янголи перезирнулися, збившись у рахунку власних номерів. Кожен був переконаний, що саме він тримає все під контролем, хоча насправді хаос лише густішав.

— Мавку треба знайти негайно, — мовив Десятий. — Інакше ліс остаточно всіх заплутає.

— Не думав, що керувати Різдвом настільки складно, — пробурмотів Святий Миколай. – І як я сам справлявся? – сказав і посміхнувся у вуса.

Десь неподалік сокира, забута після дідусевого походу по ялинку, хитнулася і глухо вдарила об землю. Звірі замовкли. Ліс насторожився.

— Мавка хоче не лише подарунків, — тихо сказав Одинадцятий.

— Чого ж іще? — спитав восьмий.

— Зиму. Тишу. Сон. І щоб її нарешті помітили.

Тіні побігли швидше, дерева насунулися ближче, і ліс потемнів ще дужче. Ніхто не знав, що буде далі, але всі відчували — це лише початок.

Стежки зникли. Дерева стояли надто близько одне до одного, чорні й мокрі, мов обвуглені спогади. Святий Миколай підвівся.

— Спокійно, — прошепотів він. — Це просто навчальна тривога.

У темряві хтось дихав — важко, повільно, наче рахуючи секунди.

— Хто тут? — обережно спитав Святий Миколай.

Ліс не відповів. Він слухав. З гілки впала шишка. Потім друга. Знак був зрозумілий.

— Не панікуй, — озвався тихий голос.

Перед ним виник янгол — зовсім молодий, у сірому плащі, з акуратно схованими крилами.

— Ти хто?

— Десятий. А ти?

— Справжній!

Вони мовчки зиркнули один на одного.

— Ти справжній Миколай? Мені сказали, що ти лежиш із температурою.

— Ні температури немає. Просто захворів без зими… Не встиг до будинку дійти, саме зміну закінчував, перевірив склад з подарунками, і мене вкрали… Прямо до мішка запхали. Скільки вас тепер?

— Дванадцять.

— Погано.

— Катастрофічно, — поправив Десятий.

Раптово ліс прорізало виття. З тіні вийшла істота — висока, кістлява, з очима, що світилися, мов холодні ліхтарі.

— Це не за протоколом, — прошепотів янгол.

— Бігти?

— Летіти заборонено.

Вони кинулися вперед. Коріння хапало за ноги, гілки різали обличчя, а ліс міняв напрямки, плутаючи простір.

— Це Зблукане, — задихано пояснив Десятий. — Воно живиться страхом.

— А я взагалі-то відповідаю за надію! – сказав Святий Миколай. – Дивно моя сила не працює, виходить це не нечисть.

— Схоже, сьогодні не твоя зміна. – відповів янгол.

Попереду спалахнуло світло.

Тіні від гілок рухалися, ніби шукали щілину, а вітер приносив запах сирої кори. Хтось у лісі слухав кожне слово. Без снігу ніч здавалася темнішою, ніж мала бути. У тиші чулося шурхотіння — так рухаються ті, хто не хоче бути поміченим.