Розділ 2. Подарунок для Мавки

Мішок був темний. Старий. З латкою у формі місяця.

Святий Миколай сидів усередині й чемно мовчав. Так його вчили. Не панікувати. Дихати рівно. Навіть у мішку.

— Ну? — спитала мавка, тягнучи ношу через коріння. — Де подарунок?

— А який ви бажаєте? — чемно відповів він. — У нас широкий асортимент.

Мавка спіткнулася.

— Що значить «який»? — обурилась вона. — Гарний!

— Для кого?

— Для мене!

— Вік?

— Сто… багато, — сказала мавка.

— Поведінка протягом року?

Мавка зупинилась. Подумала.

— Суперечлива.

Мішок захитався.

— Тоді, — сказав Миколай, — можемо запропонувати дзеркало для саморефлексії.

— Чого?!

— Або теплі шкарпетки.

Мавка образилась.

— Я хотіла диво!

— Диво за графіком, — зітхнув він.

Хатинка мавки стояла криво. З гілок. З кори. Дах протікав, але романтично.

Мавка розв’язала мішок.

— Давай подарунок, — наказала.

— Спершу безпека, — сказав Миколай і визирнув.

Ліс дивився на них уважно.

— Ти несправжній, — підозріло сказала мавка.

— Вибачте?

— Справжній був би товстіший.

Миколай образився.

— Я на дієті.

Раптом щось дзенькнуло. Це була сорока.

— Кра-а-діжка! — закричала вона. — Миколая вкрали!

— Тихіше, — прошепотіла мавка.

— Пізно, — сказав Миколай.

Ліс прокинувся. Миколай підскочив, не розгубившись, хоча його червоний кожух був трохи м'ятим.

— Тобі що саме потрібно? — запитав він, намагаючись не виглядати наляканим. Мавка підняла брову. 

— Зиму. І солодке. І щоб ніхто не сварився.

— Тобто, ти хочеш весь світ у коробці? — посміхнувся Миколай.

— Можна і так сказати, — відповіла вона. 

— А ще тишу. Я не сплю без снігу.

Миколай кивнув. 

— Значить, треба терміново знайти сніг.

Мавка засміялась. Голос дзвінко лопотів, немов гілки тріскотіли.

— Може, допоможеш мені його добути?

— Мабуть, доведеться. Але тільки після того, як поясниш мені, чому вирішила викрасти мене, — спробував дипломатично Миколай.

— Ну, — сказала мавка, сідаючи на пеньок. 

— Я почула хлопчика з дідом. Вони говорили про подарунки. І захотіла теж. Тому вирішила забрати тебе.

Миколай подивився на неї серйозно, а потім хитро усміхнувся.

— Добре, — сказав він. 

— Тоді домовимося. Але спершу перевіримо, як працює система подарунків у твоєму випадку.

Вона кивнула, а ліс загудів від нетерпіння. Тіні бігали по стінах хатинки, а янголи, що приховано спостерігали, заплутувалися у власних протоколах.

— Хм, — пробурчав Миколай. 

— Здається, сьогодні ми навчимося чогось нового.

І хатинка затремтіла від сміху і магії, а пригоди лише починалися.