Розділ 1. Теплий грудень

Грудень був дивний. Теплий. Вологий. Без снігу. Ліс стояв темний. Голий. Наче роздягнений. Ялини сумували. Гілки звисали, як вуса старого кота. Мавка не спала. Вона сиділа на пеньку. У зеленій сукні з моху. Волосся — як туман над болотом. Очі — блискучі, сердиті.

— Нема морозу, — бурмотіла вона. — Нема сну.

У нормальні зими мавки сплять. Глибоко. До весни. Але цього року зима забула дорогу. Мавка чула все. Сокиру. Кроки. Голоси.

— Дідусю, — сказав хлопчик. — А Миколай прийде?

Дідусь ішов обережно. У старій шапці. В кожусі, який пах димом і часом. Сокира блищала.

— Має прийти, — відповів він. — Якщо дорогу знайде.

— А якщо не буде снігу?

Дідусь зупинився. Подивився на небо.

— Тоді пішки прийде, — усміхнувся.

Мавка напружилась.

— Подарунки будуть? — не вгавав хлопчик.

— Будуть, — сказав дідусь. — Чемним дітям.

Мавка кліпнула.

— Подарунки… — прошепотіла вона.

Вона ніколи не отримувала подарунків. Ніхто не питав, чи була вона чемною.

Дідусь вибрав ялинку. Невисоку. Пухнасту. Вона пахла святом.

— Цю, — сказав хлопчик.

Сокира вдарила. Ліс здригнувся. Мавка скривилась.

— Я теж хочу, — сказала вона тихо. — Хоч один.

Того ж вечора Святий Миколай вийшов з будинку. Червоний кожух. Білі ґудзики. Шапка з китицею. Мішок був важкий. Повний добра.

Він не встиг сказати «хо-хо-хо». З кущів вискочила мавка.

— Ой, — сказав Миколай.

— Ага, — сказала вона.

Мішок упав. Мавка була швидка. Сильна. Ображена.

— Подарунок, — наказала вона.

— Можемо домовитись, — почав Миколай.

Але він уже летів у мішок. Ліс зітхнув. Детектив почався.