Глава 24.

Вдруге заміж я вийшла «по зальоту»! При чому, по глибокому! Але все по порядку. Кир таки придбав той будинок і кілька місяців ми з Алінкою розважались тим, що підбирали і замовляли меблі, гардини, світильники та різні дрібнички. Як тільки це стало можливо, ми з донькою і Кир з Ангеліною Петрівною перебрались туди. Так було зручніше, бо моїй дівчинці було корисне свіже повітря. Потім почався навчальний рік і лікар після обстеження дозволив Алінці займатись в школі очно, тому почались клопоти з доставкою доньки на навчання і додому. В цьому і з домашніми завданнями нам активно допомагала мама коханого.

В кінці вересня ми займались організацією святкування дня народження нашої дівчинки. Погода була прекрасна, тож бенкет влаштували у саду нового будинку Кира. Встановили батут, запросили аніматорів, замовили торт-морозиво. Аліка була в захваті. Вони з кількома друзями бігали від басейну до батуту і веселились з клоунами. Запросили лише близьке коло знайомих і родичів. І Дончуків. Сашко ж тато?!

• Високі стосунки! – закотила очі Ганна Іванівна, коли побачила цю парочку.
• Тримай друзів поруч, а ворогів ще ближче? – підморгнув мені Миколай Петрович, - Завжди знав, що ти розумниця!
• Дивлюсь, ви вже подруги! – іронічно зауважила Іра, спостерігаючи як Наталя допомагає мені накривати на стіл.
• Іра, а що мені робити?! – обурююсь я, - Алінка щодня бігає до тата і Наталя завжди їй рада, навіть вірші в школу допомагає вчити.
• Робить вигляд, що рада! – поправляє мене кума.
• Нехай так! Але моя дитина щаслива! Не могла ж я не запросити на її день народження її тата?
• Не могла, - погоджується подруга.
• До того ж, чесно кажучи, - нахиляюсь я до Іри і тихіше продовжую, - Мені вони не заважають і не дратують. Є і є.
• От і добре! – обіймає мене моя співрозмовниця, - Пішли слідкувати, щоб діти не рознесли Гуменюку сад!
• В мене таке враження, що навіть це принесене йому шалене задоволення! – сміюсь.

За цими клопотами я помітила, що вагітна лише на третьому місяці, вже в кінці листопада і то, завдяки Ірі. Ми з подругою закупались в супермаркеті, вона кинула в візок кілька пачок засобів жіночої гігієни, я подивилась на них і це наштовхнуло мене на думку, що я не пам’ятаю коли вони мені в останній раз були потрібні.

• Візьмемо ще це, - кума кидає кілька тестів на вагітність в мій візок, а я запитально дивлюсь на неї, - Судячи з твого виразу обличчя, вони тобі потрібні, - посміхається мені.
• Да ні, - відмахуюсь, - Не може бути! – але упаковки з візка не викладаю.

І ось ввечері я сиджу на кришці унітазу в ванній, яка примикає до нашої з Киром спальні і дивлюсь на три тести, на яких ярко червоним палають по дві смужки. Як? Та ні, як - зрозуміло. Чому? Бо я іноді забувала про таблетки. Що робити?

• Машо, - стукає коханий в двері, - Все добре?
• Так, - виходжу на зустріч із тестами в руках.
• Ти щось довго, - дивиться на мене, а потім опускає погляд на мої руки, - Це те, про що я думаю? – повільно запитує, я двічі киваю головою, а він підхоплює мене на руки, кружляє по кімнаті і голосно кричить.
• Що тут відбувається? – на крик коханого вбігають Аліна і Ангеліна Петрівна.
• Ми вагітні, - Кир обережно опускає мене на підлогу, йде до тумбочки із свого боку ліжка, дістає коробочку і опускається переді мною на одне коліно, - Машо, кохана, ти вийдеш за мене? – повертається до моєї доньки, - Алінко, ти не будеш проти, якщо ми з твоєю мамою одружимось?
• Мамо, погоджуйся, - голосно шепоче мені дівчинка.
• Так! – тихо відповідаю, а коханий надіває мені на палець обручку з білого золота із невеликим, але вишуканим діамантом.
• Вітаю вас, діти! – обіймає нас по черзі мама Кира.

Я хотіла просто розписатись в РАГСі, але Кир наполіг на святкуванні для вузького кола. Виїзну церемонію і бенкет влаштували в заміському ресторані. Все було романтично і красиво, без пафосу. Дружками були Синенки. Батькував Петро Іванович. Я в простій білій сукні з відкритими плечами, високу зачіску прикрасили квітами і ланцюжками з річковими перлинками, фати не було. Кир в чорному смокінгу. Повітряні кульки і білі голуби.

• Я була впевнена, що рано чи пізно це станеться! – обіймає мене Ангеліна Петрівна, - Ви створені один для одного!
• Дякую! – обіймаю я маму коханого у відповідь.
• Це було видно неозброєним оком ще в дитинстві, - продовжує вона, - Ми навіть якось про це говорили з твоїми батьками, - здивовано дивлюсь на жінку, а вона відходить, даючи змогу привітати мене Дончуку. Так, ми їх запросили!
• Будь щаслива! – надто міцно обіймає мене колишній чоловік, - І пробач за все!
• Дякую, Сашо, - викручуюсь з його обіймів, - Я вже пробачила, - тепер вже Дончук дивиться на мене здивовано, а я йду до свого чоловіка.

Кир – мій чоловік! Як класно це звучить!

- Гірко! – кричать нам гості, - Гірко! – кричить моя донька, бігаючи навколо нас, а ми із задоволенням виконуємо їх бажання і цілуємось.