Глава 23.

В суботу маклер весь день возить нас по передмістю столиці. Від будинка до будинка. Всі красиві і якісні, але чогось не вистачає. Зачаровує двоповерховий будинок з червоної цегли в котеджному містечку в Бучі: 6 спалень, кухня-їдальня, вітальня із справжнім каміном, кабінет, сауна з виходом до басейну, який на зиму накривається спеціальною системою і стає критим, ділянка 15 соток із прекрасним садом, гараж на 2 авто і два додаткових парко-місця під навісом. Єдиний недолік цього дому – він розташований на сусідній вулиці із будинком Дончука. Виходимо з перегляду зачаровані та водночас засмучені, одна Алінка не приховує свого захвату.

• Кир, - рішуче говорю я, - Мешкаючи тут, я місяцями не бачила своїх близьких сусідів, а тих, що живуть на цій вулиці, я навіть не знаю в обличчя!
• Мене місце не бентежить, якщо тебе воно влаштовує, - обіймає мене чоловік.
• Будинок просто шикарний! – говорю.
• Так! Він такий красивий і затишний! – підхоплює донька, - А басейн який? І ставочок із рибками!
• І в дальньому кінці саду можна поставити невеличкий дитячий майданчик або батут, - пропонує Кир.
• Батут! – очі моєї дівчинки сяють.
• Домовились! – плескають один одного по руці коханий і Алінка.
• Машо! – чую гучний оклик і повертаюсь на звук.

Назустріч біжить Наталя. Вона покинула візочок з Катрусею, який вони з Сашком вигулювати по вулиці.

• Машо! – повторює жінка і міцно мене обіймає, а я підіймаю очі на Кира, який шоковано дивиться на мене, потім перевожу погляд на Дончука, котрий виглядає так само, - Яка зустріч! – жінку не бентежить відсутність реакції з мого боку, - Як ви тут опинились?
• Ми дивились ось цей дім, - пояснює Алінка, - Він нам сподобався і Кирило хоче його купити! – з дитячою безпосередністю розповідає донька.
• Привіт! – відмирає Дончук, киває мені, тисне руку моєму коханому і обіймає нашу дівчинку.
• Будинок дійсно прекрасний! – щебече Наталя.
• Катруся, як ти виросла! – задивляється на дівчинку моя дитина.
• А давайте до нас? – запрошує нова дружина мого колишнього чоловіка мене з нашою донькою і моїм новим кавалером в мій колишній дім.
• Так, - підхоплює Дончук, - Ми збирались вже йти вечеряти, - повертається до Алінки і додає, - Галина Іванівна приготувала саме твою улюблену лазанью.
• Мамо, пішли? – просить моя дівчинка, а ми з Киром переглядаємось.
• А чому б і ні? – нерішуче говорить мій коханий.
• Ну пішли, - невпевнено погоджуюсь.

Розмову «про погоду» за столом підтримує в основному Наталя, іноді її підтримує Алінка. А ми з Киром і Дончук не дуже розуміємо, що відбувається і як ми тут опинились. Алінка йде гратись з Катрусею в інший куток вітальні, а я вирішую: ще півгодини і додому!

• Друзі, - рішуче переводить тему Наталя, - Це дуже добре, що ми сьогодні зустрілись! – три пари очей запитально дивляться на жінку, а вона продовжує, - Нам вже давно потрібно поговорити всім разом!
• Наташа, - починає Дончук.
• Сашо, дай мені сказати, - перериває вона свого чоловіка, - Машо, все склалось як склалось. Так, ми з Дончуком наробили помилок, але я вже просила в тебе вибачення за це, - обидва чоловіки здивовано повертаються до мене, а я лише киваю головою, - Думаю, що і Саша, також просив, - продовжує моя колишня суперниця, - В будь-якому випадку змінити ми вже нічого не можемо!
• Все так, - не розумію до чого вона веде.
• Але зараз нам потрібно налагодити стосунки, тому що є Алінка і Дончук її тато, - пояснює Наталя, - Нам потрібно навчитись спілкуватись, щоб дівчинка почувала себе невимушено в домі свого батька.
• Згоден з вами, - подає голос Кир, який досі мовчав, а я знову киваю головою.
• Тож давайте вчитись цьому! - звертається до всіх жінка, - Машо, спробуй не шарахатись від Сашка, коли ви знаходитесь в одному приміщенні. Ви ж якось прожили разом 10 років? – дивиться на мене Наталя, - Сашко, а ти не дивись на Марію, як побита собака? Між вами все скінчено! – повертається до свого чоловіка, - Кирило, тепер Ви. Будь ласка, не намагайтесь затулити собою вашу дівчину так, наче в цьому домі їй загрожує смертельна небезпека. Давайте всі трохи розслабимось? – обводить нас поглядом, - Машо, пішли зі мною, я покажу тобі кошеня, яке нам подарувала сусідка, - підводиться і бере мене за руку Наталя, - А ви знайдіть чим себе зайняти і пригляньте за дітьми, - керує чоловікам.

Ми виходимо на вулицю і заходимо за ріг будинку. Наталя показує мені кумедне руде кошеня і розповідає, що вчора ввечері Сашко зателефонував їй сам і запросив приїхати провідати Катрусю, але вона повністю впевнена, що він хоче повернути її і що ніякого розлучення не буде, бо він вже забрав свою заяву з поліції. В монолозі жінки мої реприки були не потрібні, достатньо було зрідка кивати головою. Коли ми повертаємось в дім, бачимо наших чоловіків, які не знайшовши спільних тем для розмов, сіли біля дітей і самовіддано складали пірамідки. Дончук влучає хвилинку і вибачаючись шепоче мені, що він просто не хотів лишатись один. Дурдом якийсь! Кир підводиться, підхоплює Алінку, зображуючи літак і ми збираємось їхати додому.

• Дякую тобі, подруго! – обіймає мене господиня, а я знову не знаю, як на це реагувати.