Глава 22.

Після розмови з Дончуком весь день я практично не могла працювати. Мене мучило питання: куди іде кохання? От дійсно? Воно ж було? Було. Я згадую найкращі наші з Сашком миті, коли серце просто розривалось від почуттів. І їх безліч! Зіграти так неможливо! Ми дійсно це відчували, проживали. Так що ж сталось? Сьогодні я його не кохаю – це факт. Так, мені його шкода, як колись рідну людину. 12 років стосунків, як не як, термін. Але я його більше не хочу. Мені більше не потрібно ділитись з ним всім, що зі мною відбувається, моїми мріями і побоюваннями. Чому? Розчарування. Так, я розчарувалась в Дончукові. На жаль. Весь період нашого знайомства я бачила його лише як чесного, порядного і благородного чоловіка. У всіх його вчинках: і вдома, і на роботі, і на відпочинку. А тут. І вразив мене не сам факт зради – за півроку я, за великим рахунком, вже його прийняла, як реальність. Мене образило, як Сашко повідомив мене про розлучення, як виставив з дому, як став байдуже ставитись до доньки. Це «руйнування ідеального образу» колишнього чоловіка зруйнувало все, що було основою наших стосунків. Виходить, що я ідеалізувала Дончука? Не хотіла помічати його недоліків? Якщо розібратись, то так і  було. Я ж бачила як він, іноді, егоїстично ставився до Ігоря, до мене і Алінки, які байдужі стосунки у нього з батьками. Бачила, але не хотіла усвідомлювати.

А Кир? Чи не повторюю я зараз ту ж помилку з ним? Чи не ідеалізую я його? Ні! Ми надто довго знайомі. Я знаю, що він завжди ретельно обдумує всі свої вчинки, при чому на кілька кроків вперед – це запорука його успіхів в бізнесі, але не дуже допомогло йому в особистому житті. Кир завжди прийде на допомогу своїм близьким, іноді, в шкоду самому собі. Моє перше кохання раціональний у витратах, він не любить широкі жести, вважає, що повітряна кулька не менш романтична ніж букет із 100 троянд. А ще чоловік фанат спорту: якщо в нього буде 2 години і потрібно купити продукти і прибрати в квартирі, але він 2 дні не був в спортзалі, то він піде на тренування. Кир педантично розкладає речі на своєму робочому столі або в багажнику машини, але при цьому розкидає шкарпетки по всій квартирі і може не мити посуд днями. В нього велике прагнення до справедливості, у всіх своїх вчинках він намагається знайти таке рішення, щоб кожен отримав належне йому і він не буде прикривати друга, якщо той вчинив підлість. Якось так. Як же важко прийняти якесь рішення!

• Ти вже вільна? – стукає в двері предмет моїх думок.
• Так, - підвожусь я з крісла, розуміючи, що толку з мене сьогодні все одно не буде.
• Тоді поїхали? – я запитально дивлюсь на чоловіка, - На мілонгу!
• О, Боже! Я забула! – сміюсь.

Кир привозить мене на Поділ в велику танцювальну залу, де вже зібрались кілька десятків бажаючих потанцювати танго. Як з ковпака фокусника чоловік дістає коробку з танго-черевиками для мене і для себе. Речі лишаємо в роздягальні, виходимо з залу і несподівано зустрічаємо наших колег по бальних танцях, Маргариту і Віктора.

• Кир? Маша? Скільки років, скільки зим? – йдуть на зустріч старі знайомі, обіймаємось.
• Ви також разом? – запитує Маргарита, а ми з Киром дивимось один на одного і посміхаємось: ну що тут скажеш?
• Я в цьому завжди був впевнений! - говорить Віктор, - В нас вже двоє дітей, хлопчик і дівчинка, - вихваляється.
• А в нас тільки дівчинка, - відповідає Кир, він не любить розповідати подробиці свого особистого життя малознайомим людям.
• Ви також сумуєте за танцями? – запитує Марго, - Ми намагаємось хоч раз на місяць вибратись.
• Сумую, але я вже давно не танцювала, - відповідаю.
• Сьогодні є нагода! – це Віктор.

Ведучий запрошує всіх на танцпол і ми розходимось. Лунає музика. Кир веде мене у танго і я забуваю про все. Просто музика, просто танець, міцні обійми, запах коханого тіла, дихання в унісон. Поступово, до мене повертаються всі колишні навички, мої рухи стають невимушеними і природніми. Тіло наче відділяється від мозку і діє саме по собі. В якийсь момент здається, що я читаю думки мого партнера. Ейфорія!

Після закінчення мілонги додому їхати не хотілось, тому ми з Киром пішки пішли на Андріївський узвіз. Ми тримались за руки, говорили ні про що, сміялись і весь час цілувались. На вулиці початок червня, над нами зоряне небо, голову паморочить аромат квітів, вуличні музиканти грають улюблені мелодії. Хочеться, щоб ця дорога не закінчувалась. Нарешті ми сіли за столик на відкритій терасі в маленькому ресторанчику.

• Машо, - звертається до мене Кир, після того як ми зробили замовлення, - Я розумію, що зараз це невчасно, ти ще не готова, але я хочу озвучити свої наміри щодо тебе.
• Озвуч, - прошу тихо.
• Я кохаю тебе і хочу одружитись з тобою, завжди бути поруч, - твердо говорить, - Я розумію, що в Алінки вже є тато, тому я хочу стати їй другом, який завжди підтримає. Я б  дуже хотів, щоб в нас народились діти ще, але якщо ти цього не захочеш, я прийму це, - чоловік замовкає і запитально дивиться на мене.
• Ти правий, - мій голос чомусь захрип, тому намагаюсь прокашлятись, - Мені дуже затишно з тобою, але приймати рішення я ще не готова. Давай рухатись маленькими кроками?
• Давай, - посміхається мені коханий, - І Алінка повинна звикнути.
• Так, - посміхаюсь у відповідь.
• Я буду дуже нахабний, якщо попрошу вашої  з Алінкою допомоги?
• Все що в наших силах, - обіцяю.
• Допоможіть мені обрати будинок, - просить.
• Не зрозуміла?
• Я ж не можу жити з мамою? – пояснює Кир, - Тому хочу придбати будинок в ближньому передмісті. Гроші в мене є -  я продав свою квартиру в Одесі, да і за цей час дещо додалось. Я звернувся в агенцію і вони накидали мені варіантів, але потрібно їхати і дивитись, дистанційно нічого не зрозуміло. Можете, будь ласка, на вихідних поїхати зі мною і допомогти обрати?
• З поглядом у майбутнє? – сміюсь.
• Ні в якому разі! Просто дружня допомога! – театрально заперечує чоловік.
• Я спитаю в Аліни, але впевнена, що вона погодиться, - накриваю його руку своєю.
• Заздалегідь дякую! Заїду за вами в суботу з ранку! – перехоплює мою долоню, підносить її до рота і цілує.