Глава 21.

Зараз практично всі аспекти мого життя пов’язані із Киром. На роботі – він мій шеф, в вихованні доньки – його мама доглядає Аліну, коли я на роботі, в нас спільні друзі і весь вільний час ми проводимо разом. З усіма своїми радощами і проблемами я йду до нього. Єдиний недолік: в нас надто рідко трапляються нагоди побути наодинці.

• Привіт, дівчата! – обіймає і цілує мене і Алінку Кир, коли я зранку привезла її до його мами.
• Доброго ранку! – обіймає чоловіка у відповідь моя донька.
• В мене до тебе велике прохання, - присідає мій коханий перед дівчинкою, щоб їх очі були на одному рівні.
• Яке? – цікавиться Алінка.
• Відпустиш, будь ласка, свою маму сьогодні ввечері зі мною на мілонгу?
• А що таке та «мілонга»? – не розуміє дитина.
• Це така вечірка, де танцюють танго, - пояснює Кир.
• І ви будете танцювати?
• Так, якщо ти відпустиш маму.
• Мама любить танцювати, але тато не вміє, тому вона сумувала за танцями, - розмірковує моя донька, - Йдіть, хай мама розважиться.
• Дякую! – цілує Алінку в щічку Кир, а дівчинка шаріється.
• Доню, я на роботу, - також цілую дитину, - А ти слухайся Ангеліну Петрівну!
• Алінка чудова! – запевняє мене мама Кира, - В нас все буде добре! Спокійно працюйте. – благословляє нас жінка і ми їдемо на роботу кожен на своїй машині.

Одночасно з коханим в’їжджаємо на паркову і бачимо Дончука. Виходимо з  машин, переглядаємось і синхронно зітхаємо.

• Привіт! – колишній підходить до моєї машини.
• Привіт! – вітаюсь.
• Машо, ми можемо десь випити кави? – пропонує.
• Ну, давай, - відповідаю після кивка Кира і веду Сашка в кав’ярню поруч.

Купуємо напої і всідаємось за столик біля вікна.

• Машо, ти подумала? – починає розмову Дончук.
• Про що?
• Щодо моєї пропозиції.
• Якої?
• Одружитись.
• Це була пропозиція? Мені здалось, що ти просто ставиш мене перед фактом, - колишній хоче щось сказати, але я зупиняю його жестом руки, - По-моєму, я тобі чітко все сказала: ні!
• Але в нас донька! – обурюється Сашко, - Вона навіть захворіла на цьому тлі!
• Раніше тебе це не бентежило, наскільки я пам’ятаю.
• Я вже говорив тобі: це була помилка! Не знаю, як це пояснити, - чоловік заглядає мені в очі, намагаючись щось там знайти, - Коли я був з нею, я розумів, що вчиняю неправильно! Більше того, я знав, що мені вона не потрібна!
• Але все одно продовжував цей зв’язок, - констатую.
• Так, - зітхає Дончук.
• Сашо, наша донька заслуговує на те, щоб рости в щасливій родині, а між нами нічого світлого вже не можливо.
• Ти не права! – заперечує колишній, - Я все зрозумів і такого більше ніколи не повториться!
• От і доведи це, але вже іншій жінці, тому що мені ти більше не потрібний! – пояснюю, - Я більше не люблю тебе, Сашо!
• Але ж я тебе люблю! – вигукує так, що на нас обертаються інші відвідувачі, - А як же Аліна? – запитує вже тихіше чоловік.
• Хорошим батьком ти можеш бути і не проживаючи з нею в одній квартирі. Ви можете бачитись коли завгодно! – відповідаю, - Єдине прохання: попереджай, будь ласка, мене про свої плани щодо доньки.
• Отже, це все? – сумно запитує Дончук.
• Так, Сашо, - відповідаю.

За столом повисає тиша. Нам обом важко.

• Куди ж воно йде?
• Хто? – не розумію колишнього.
• Кохання, Маша? – пояснює Дончук, - Воно ж було?
• Було, - не можу не погодитись.
• Куди ж воно пішло?
• Не знаю, Сашо, не знаю, - сумно відповідаю.
• Я не зміг стати гідним чоловіком для тебе, Маша, але обіцяю виправити всі помилки і стати найкращим татом для Алінки! – серйозно обіцяє Дончук.
• Поживемо - побачимо, – не вірю я чоловіку, - Прощавай, Сашо! – підвожусь з-за столу і йду не обертаючись.