Глава 20.

Після виписки Аліни з лікарні, переді мною постало питання з ким залишати доньку, коли я йду на роботу? Адже в школу вона, поки що, ходити не може? Питання вирішив, як завжди тепер, Кир. Він запропонував відвозити Алінку до його мами Ангеліни Петрівни. Після смерті Кирилового тата кілька років тому, літня жінка почувалась самотньо. Повернення в місто єдиного сина, який оселився в квартирі мами, але весь час пропадав на роботі і з нами, не дуже змінила ситуацію. Тому можливість піклуватись про мою доньку Ангеліна Петрівна сприйняла з ентузіазмом.

• Марійко, ти зовсім не змінилась! – зустрічає мене мама коханого на порозі, - Я така рада тебе бачити! – обіймаємось.
• Ви також не змінились, - повертаю комплімент і обіймаю жінку у відповідь.
• А що це за красунечка? – звертається Ангеліна Петрівна до моєї доньки.
• Я – Алінка, - представляється дівчинка, - Доброго дня!
• Здрастуй, дівчинко, - обіймає маленьку мама Кира, - А я Ангеліна Петрівна, але зви мене «бабуся», якщо тобі не важко.
• Добре, бабуся! – погоджується Аліна.

Ангеліна Петрівна запрошує нас на кухню, розливає чай по чашках і пригощає пиріжками з яблуками.

• Вас не сильно навантажить приглянути за Аліною? – запитую господиню.
• Та ти що! – маше вона руками, - Це мені тільки в радість! – запевняє, - Кир весь час на роботі, - з докором дивиться на сина, - А я нудьгую. З Алінкою ми знайдемо чим зайнятись, - підморгує моїй дівчинці.
• Авжеж, бабусю! – посміхається донька, - Навчи мене, будь ласка, пекти пиріжки, - одразу просить.
• Звісно навчу! – запевняє Ангеліна Петрівна мою доньку, - Але тільки після того, як зробимо уроки.
• Добре, - погоджується Аліна.
• Мамо, Аліно, розважайтесь тут, - підводиться Кир з-за столу, - Нам вже час в офіс.
• Так, - також підвожусь я, - Тут ліки і розклад їх прийому, - подаю мамі коханого пакунок.
• Ми впораємось, - передивляється записку Ангеліна Петрівна, - Все буде добре!
• Па-па! – маше нам рукою моя донька, а ми виходимо з квартири і їдемо працювати.

В цей день я звільнилась з роботи раніше Кира, тому поїхала по Алінку до Ангеліни Петрівни сама. Жінка погодувала нас вечерею, поклала з собою пиріжки і тільки після цього відпустила додому. Біля під’їзду на мене чекала Наталя. Донька, яка до цього моменту гомоніла без зупинки, переповідаючи свій день у мами Кира миттєво замовкла. Я також була в шоці, але мовчки кивнула головою новій дружині мого колишнього чоловіка: заходь. В квартирі Аліна відразу пішла в свою кімнату, а я провела Наталю на кухню. Чай не пропонувала, просто мовчки дивилась на неї.

• Дай спокій моїй сім’ї! – почала жінка в агресивних нотках.
• Не зрозуміла? – здивована я.
• Перестань чіплятись до Сашка, - наступає вона на мене, - Я не ти, так просто не відступлю!
• Заспокойтесь, будь ласка, - підвищую я голос і знімаю блокування з смартфону, - Ви в моїй квартирі, і якщо я викличу поліцію, то прямо звідси Ви попрямуєте назад в СіЗо, наскільки я розумію.
• Тобі Дончук не потрібний, - Наталя зменшує свій запал і відступає від мене, - В тебе вже є інший, тож залиш його мені.
• Наталіє, по-перше, не ваша справа хто в мене є, а кого немає, - спокійно відповідаю, - А по-друге, розбирайтесь із своєю «сім’єю» самі, мене в це не вмішуйте.
• Він подав на розлучення і сказав, що повертається до тебе, - жінка безсило опускається на стілець.
• Це ж він сказав, - зауважую, - Я тут до чого?
• Ти не знаєш, яке в мене життя!
• Наталіє, я з вами свиней не пасла, так що на «ви», будь ласка, - намагаюсь тримати себе в руках, - І яка, до біса, мені різниця яке у вас «життя»?
• Я з багатодітної родини, батько-алкоголік помер, мати тягла нас самотужки, тож про гарну освіту не йшлось, аби їсти і вдітись було що, - розповідає, - Один брат тільки вийшов з тюрми, другий – зараз відбуває термін, сестра – наркоманка. Сашко – мій єдиний шанс вибратись із злиднів! А тепер ще й Катруся на руках, а нас п’ятеро в двокімнатній хрущовці!
• Чому ж не дочекалась, поки завагітнієш від Дончука? – цікавлюсь, - Куди поспішала?
• Миколай Петрович помітив наш роман і перевів мене в інший підрозділ, - тихо відповідає, - Я боялась, що Сашко зіскочить, - а я закочую очі й хитаю головою, - Я не могла втратити свій шанс!
• Таки втратила! Дончук брехню не переносить, - констатую.
• Допоможи мені, - просить жінка, яка зруйнувала мою сім’ю.
• Наталіє, Сашко мені не потрібний, - ставлю чайник і дістаю чашки з шафи, - Я також не люблю брехню і зраду, - наливаю чай і підсовую до своєї незваної гості цукор і печиво, - Тож хай говорить все, що хоче, але назад я його не прийму, але й допомагати вам не буду.
• Дякую, - тихо говорить жінка.
• Не треба, до тебе це не має ніякого відношення, - перериваю я її, - Єдине моє прохання, якщо в вас вийде зберегти ваші стосунки, спробуй знайти спільну мову з Аліною, допоможи їй почуватись затишно в вашому домі.
• Я зроблю все, що зможу, - обіцяє Наталя і ми мовчки п’ємо чай, - Дякую тобі, Машо! Давай все ж на «ти»? – потискаю плечами у відповідь, а жінка виходить в передпокій і обертається, - Пробач мені, якщо зможеш! – говорить і йде, а я зачиняю за нею двері, повертаюсь до них спиною і повільно сповзаю на підлогу.