Глава 19.

Від’їжджаємо від мого дому кожен на своїй машині. Киру потрібно додому перевдягнутись, а потім у справах компанії. Мені потрібно спочатку в школу, щоб домовитись про дистанційне навчання для Аліни, потім у видавництво, щоб здати ескізи, а вже після того – в офіс. Дзвінок доньки застає мене на виході з кабінету директорки.

• Мамо, забери мене, будь ласка, - Дежавю.
• Їду, - відбиваю дзвінок, біжу до машини і вже там набираю Кира.
• Привіт, кохана! – чую м’який баритон.
• Привіт! – мимоволі посміхаюсь, - Я їду по Аліну.
• Що трапилось?
• Не знаю, вона зателефонувала і попросила її забрати.
• Я приїду.
• Не треба, - зупиняю чоловіка, - Ти потрібний в офісі. Я тобі зателефоную.
• Ну, добре, - без бажання погоджується Кир, - Але на зв’язку!
• Звісно! – обіцяю.

Припарковую машину за парканом дому Дончука. На подвір’я заходжу через хвіртку, яка вже відчинена. На мене чекали. 

• Мамо, привіт! – підбігає до мене донька.
• Привіт, люба, - цілую свою дитину.

Слідом за нею спускається Сашко.

• Привіт!
• Привіт!
• Дарма Алінка тебе викликала, - гладить доньку по голові, а вона відходить від нього.
• Я піду заберу свої речі, - дівчинка біжить на гору по сходах.
• Я на тебе чекаю, - посміхаюсь їй в слід.
• Зранку приходила Наталя, - тихо говорить колишній чоловік, - Її випустили з слідчого ізолятора під підписку про невиїзд і вона хотіла побачити Катрусю. Я її виставив, але була некрасива сцена. Алінка все бачила і засмутилась, - і додає побачивши вираз мого обличчя, - Більше це не повториться.
• Звісно! – іронізую, - Ти ж в нас всемогутній! Ти можеш вигнати жінку з дому, відняти в неї дитину, посадити її в тюрму! І поміть, це я не про себе говорю!
• Вона мене обдурила!
• Да ти що? А ти в нас чесний і праведний? – чуємо кроки нашої дівчинки і замовкаємо.
• Доню, може все ж залишишся? – вмовляє Аліну Сашко.
• Ні, тату, - відмовляється дівчинка, - Наступного разу. Я скучила за своєю кімнатою.

Колишній хоче щось сказати, але я так на нього дивлюсь, що він замовкає і ми з Алінкою їдемо додому.

• Мамо, пробач мене! – починає розмову в машині моя дитина.
• За що? Тобі нема за що вибачатись, - зупиняю я свою доньку.
• Я просто собі щось надумала, але тепер зрозуміла, що це не так, - пояснює восьмирічна дівчинка.
• Сонечко, ти ні в чому не винна! – пояснюю я Алінці, - Це ми з татом перед тобою винні в тому, що не змогли зберегти сім’ю для тебе.
• Мамо, я знаю, що так буває, - перериває мене донька, - Мені психолог пояснювала. І в моєму класі в половини дітей тато і мама живуть порізно.
• Так, таке трапляється, - погоджуюсь, - Але винні в цьому виключно дорослі! Дітям, на жаль, доводиться жити з наслідками помилок їх батьків.
• Я побула в тата один день і зрозуміла, що більше не хочу з ним жити, - шепоче моя дівчинка, - Це погано?
• Ні! – знову заперечую, - Будь-яка людина десь почувається комфортно, а десь – ні, - намагаюсь пояснити, - Наприклад, деяким дівчаткам подобається ходити в сукнях, а деяким в штанцях. Це ж не робить їх поганими або хорошими?
• Ні, - погоджується Алінка.
• Ти не хочеш жити з татом, але ж ти все одно його любиш? – запитую.
• Так, - погоджується дитина.
• І він тебе дуже любить! – запевняю, - І щоб спілкуватись вам не обов’язково мешкати в одному домі. Ви можете їздити один до одного в гості.
• Так буде, навіть, цікавіше, - знову погоджується донька.
• От бачиш? Завжди є рішення! І не потрібно так переживати, - сміюсь.
• А ти тепер одружишся з Кирилом? – несподівано запитує Аліна і не дочекавшись моєї відповіді, продовжує, - Він мені подобається. І Петро Іванович класний. Він сказав, що я можу називати його дідусем! Я ж можу? – продовжує моя дівчинка.
• Ну, якщо він тобі дозволив, то думаю, що можеш, - не відповідаю на головне питання, тому що не знаю відповіді.

В машині лунає телефонний дзвінок. Відповідаю через блютуз.

• Як ви там, мандрівниці? – чуємо голос Кира.
• Їдемо додому, - сміється Алінка.
• Супер! Тоді я правильно зробив, що замовив доставку з KFC?
• Ура! – радіє моя донька.
• Взагалі то, лікар призначив тобі правильне харчування, - нагадую.
• Обіцяємо, що правильно харчуватись ми всі разом, щоб підтримати Алінку, почнемо сьогодні з вечері, а в обід відсвяткуємо виписку?
• Ну добре, - погоджуюсь і на обличчі дівчинки розпливається ясна посмішка.