Глава 18.

Дорогою думки вирують в моїй голові. Картинки з минулого змінюють одна одну. Кир-Сашко, Сашко-Кир. Коловерть подій та вчинків. Втрати й надбання. Помилки і перемоги. А що якщо б?

Кир чекає на мене в своїй автівці, яку припарковано біля мого будинку. Ми виходимо з машин одночасно й зустрічаємось на півшляху до під’їзду. Я мовчки вкладаю в його руку ключі від квартири, він також мовчки обіймає мене і веде в середину. В ліфті я боюсь підвести голову й подивитись на Кира. В кабіні ми не одні. Він виводить нас з кабіни ліфта, коли та зупиняється на моєму поверсі, відчиняє замок, вштовхує нас в середину і відрізає вхідними дверима від всесвіту, захлопнувши їх. Нарешті я повертаюсь до чоловіка та цілую його. В цей поцілунок я вкладаю все, що не можу сказати словами. Поки що. Кир відповідає мені, так само палко. А далі нас вже ніщо не стримує: я стягую з нього куртку, розстібаю ремінь на його джинсах, він підсаджує мене на комод, розстібає ґудзики на пальто, задирає спідницю і одним рухом стягує колготки.

• Відкрий очі, - чую коханий голос й підкорююсь.

Цей наш погляд один одному в очі, а здається, що в саму свідомість, заводить більше ніж все, що відбувається з нашими тілами. Поштовх.

• Ш-ш… - за ним другий.
• Ще! – третій, далі - безліч.

Його губи на моїх. Хочу руками відчути гладкість шкіри на його спині і розсовую поли сорочки, зриваючи ґудзики. Він зриває з мене светр, розстібає застібку на бюстгальтері і припадає ротом до моїх грудей.

• Так! – перед очима вибухає феєрверк, а коли мій погляд світлішає, Кир підхоплює мене під стегна та несе в ліжко, де наш забіг один до одного повторюється ще раз і ще.

Приходимо до тями ми вже під ранок. Моя голова лежить на лівому плечі Кира, моя ліва нога переплетена з його лівою ногою, пальці його правої руки переплетені з пальцями моєї лівої руки, а своєю лівою рукою він «розчісує» моє волосся. Найзатишніше місце в світі.

• Шкодуєш? – тихо запитує.
• Ні! – відповідаю, а потім після паузи, - А взагалі так. Шкодую, про марно втрачені роки.
• Я кохаю тебе, - шепоче мені в волосся.
• А я тебе, - цілую місце, де б’ється його серце.
• Я кохаю тебе з дня нашого знайомства, - повторює, - І з того часу нічого не змінилось. Ні на день.
• А як же Олена? Ти не любив її?
• Любив, - тихо відповідає, - Але на мій сором, якби мені дали вибір ти чи вона, я б обрав тебе. Завжди, - міцніше притискаюсь до чоловіка, - Я дуже винен перед нею. Можливо, через це в нас і не було дітей. Іноді я думаю, що якщо б не я, вона зустріла б іншого чоловіка, народила від нього і була б жива! Розумієш?
• Розумію. Мені дуже шкода, - шепочу.
• Мені також, - цілує моє волосся.
• Мої батьки добре ставились до Сашка, але вони завжди вважали великою помилкою наше з тобою розставання, - розповідаю, - І тепер я розумію чому.
• Чому ж?
• Тому що ми половинки одного цілого, - констатую, - Але в силу свого юного віку просто не зрозуміли цього. Не оцінили. Віддали перевагу менш важливим речам.
• І те, що було в нас з іншими – це помилка, - продовжує мою думку Кир, як було в нас завжди, - Яка дуже дорого коштувала.
• На жаль.
• Так.

Неохоче вибираюсь з коханих обіймів й накидаю халат.

• Час збиратись, - обертаюсь до Кира, - Я приготую сніданок.
• Так, - погоджується чоловік розглядаючи те, що лишилось від його сорочки.
• Вибач, - посміхаюсь.
• Розберемось, - посміхається мені у відповідь коханий.