Глава 17.

В день виписки Алінки мої друзі хотіли влаштувати свято, але лікар рекомендував обмежити коло спілкування доньки і організувати дистанційне навчання в школі, поки не відновиться її імунітет. Про тренування також не йшлося, бо надмірні фізичні навантаження зараз не доцільні. Тому в холі лікарні були я, Кир і Дончук. Толик вивів нашу дівчинку і передав Киру сумку з її речами.

• Дякую! – міцно обійняла я дядька моєї дитини, а Кирило тисне йому руку.
• По-перше, це моя робота, - з посмішкою відповідає він, - А по-друге, практично все зробили ви самі.
• Дякую! – тисне руку своєму брату мій колишній чоловік.
• План подальшого лікування у вас є, - інструктує нас лікар, - Не дай Бог що, відразу до нас! Удачі вам! – повертається до Алінки, - Бувай здорова, племіннице!
• Дякую, дядя Толик! – посміхається дівчинка.

Толик йде рятувати інших, а ми прямуємо на паркінг.

• Доню, ти не хочеш поїхати в наш дім? Галина Іванівна приготувала всі твої улюблені страви? – запрошує Сашко.
• Дуже хочу! – радіє Алінка, - Мамо, можна? – дивиться на мене з надією моя дитина, яка саме виписується з лікарні після страшного діагнозу. Я дивлюсь на Кира, той ледве помітно киває головою і передає сумку Дончуку.
• Так, звісно, - погоджуюсь я і ми йдемо до автівки колишнього.

Сашко відкриває двері, допомагає нам сісти, ставить сумку в багажник і ми вирушаємо, а за 40 хвилин припарковуємось у дворі нашого колишнього дому. Алінка біжить в середину, а Дончук бере мене під руку і веде в будинок.

• Заходь, Машо, це твій дім, - притримує він для мене двері, а до мене, нарешті, доходить, що відбувається.
• Доброго дня, Маріє Сергіївно! – вітається домогосподарка, яку колишній вмовив повернутись, - Мийте, будь ласка, руки. В мене все готове! – запрошує до столу.
• Мамо, тато повернув мою кімнату! – спускається сходами донька з другого поверху.
• Це добре! – змушено посміхаюсь я, - Пішли мити руки.

За столом говорить тільки Аліна. Вона радіє виписці, поверненню додому, тому що ми сидимо поруч із Сашком. А я не знаю, що мені робити. Розумію тільки, що не можу і не хочу тут бути.

• А в мене для вас ще один сюрприз! – загадково посміхається Сашко, йде на другий поверх і повертається із маленькою дівчинкою на руках. Розумію, що це Катя.
• Катруся! – кидається до дитини моя донька, - Можна? – просить дозволу взяти її на руки.

Колишній чоловік хитає головою, всаджує дівчинку на дитячому килимку в дальньому кутку вітальні, який я відразу не помітила, і пропонує Аліні сісти поруч, щоб погратись. Донька погоджується і діти, незважаючи ні різницю в віці, починають бавитись.

• Хоч Катя біологічно не моя, але за документами я батько, да і за ці місяці я полюбив її, - пошепки пояснює мені Сашко, - Я вирішив позбавити Наталю материнських прав і залишити її в нас. Я думаю, ти не проти?
• Це не моя справа, - роблю вигляд, що не розумію його гри, відвертаюсь і пишу повідомлення Киру: «Скоро буду! Приїду на таксі!», - Алінко, лікар просив тебе не перевантажуватись. Поїхали вже додому?
• А можна ми залишимось в тата? – личко доньки помітно сумнішає.
• Сонечко, мені завтра до тебе в школу, потім на роботу і у видавництво, - пояснюю я дитині, - Я не можу.
• Хай Аліна залишиться, - пропонує Дончук, - Тут свіже повітря, а Галина Іванівна за нею нагляне.
• А не заважко буде Галині Іванівні дивитись за двома дітьми? – вагаюсь.
• У Катрусі своя няня, - заперечує Сашко.
• Добре, - вимушено погоджуюсь і відкриваю застосунок, щоб викликати таксі.
• Не треба, - накриває рукою мій телефон колишній, - Я тебе відвезу.
• Добре, - знову погоджуюсь, бо нам треба терміново поговорити! Він не може маніпулювати мною через дитину!

Цілую доньку, вдіваю пальто і чекаю чоловіка біля його машини.

• Сашко, що ти робиш?
• Везу тебе в батьківську квартиру, - посміхається мені колишній чоловік.
• Сашо, ти розумієш про що я!

Дончук припарковується на узбіччі, вмикає аварійки, повертається до мене і намагається взяти мене за руки, але я не даю цього зробити.

• Машо, я зробив велику помилку! Найбільшу в своєму житті! Пробач мені! Ти і Аліна найцінніше, що в мене є!
• А як же Катруся?! – виривається в мене й від виразу, яке з’являється на обличчі Сашка, я всміхаюсь. 
• Ми ж завжди хотіли другу дитину! – неправильно розуміє мою реакцію чоловік.
• Сашо, яка друга дитина?! Ми більш ніж півроку як розлучені!
• Одружимось ще раз! – лізе в бардачок і дістає коробочку з обручкою, напевне. Підготувався!
• Сашо, зупинись і послухай мене: я не хочу до тебе повертатись! Я не хочу за тебе заміж! Я нічого від тебе і з тобою не хочу!
• Машо, я припустився помилки! Я все зрозумів! Такого більше не станеться! – намагається вмовити мене Дончук.
• Це була не помилка, Сашо, - втомлено пояснюю я, - Це були твої погляди на життя: можна без докорів сумління виставити з дому дружину і доньку, які тобі набридлі і замінити їх іншими.
• Все не так, - починає колишній.
• А Наталі я аплодую стоячи! – перериваю я його.
• Вона мене обдурила!
• А ще зґвалтувала і обікрала! – ґлузую я, а Дончук ошелешено дивиться на мене, - Досить розмов! Вези мене додому, або я викликаю таксі!